План
I. Драма-притча як відгук на сучасні історичні події та загальні проблеми духовного життя.
II. Протистояння романтично-авантюрної та обивательсько-затишної моделей існування у п’єсі.
1. Доля Пелегріна.
2. Доля Барона.
3. Символічне значення образу Санта-Крус.
III. Невідповідність норм сучасного життя внутрішнім можливостям людини у п’єсі «Санта-Крус».
За біблійними легендами, ангели уявляються людям прекрасними юнаками з чудовими, як у лебедів, білими крилами. Це зразки досконалості, добрі охоронці людської душі. Недаремно говорять «ангельський вид», «ангельський голосочок», «не людина, а ангел».
У новелі Г. Маркеса «Стариган з крилами» говориться про ангела — старенького діда, що впав обличчям у грязюку, борсається там, але не може підвестися, бо йому заважають великі крила. «Він був одягнений, як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні», «говорив незрозумілою мовою». Тобто він зовсім не відповідав людським уявленням про ангелів небесних. Тому жителі так і поставилися до старигана з крилами — тримали в курнику, кидали їжу, як тварині, й штрикали та штовхали, щоб краще роздивитися. Згодом господарі, які знайшли ангела, стали мати з цього ще й неабияку вигоду — обгородили двір парканом і пропускали бажаючих подивитися на диво за плату. Вони швидко розбагатіли.
Ангелові доводилося також терпіти жорстокі витівки сина Пелайо та Елісен-ди, який підріс і залазив до курника. Він навіть заразив старого вітрянкою.
Коли приміщення, де жив ангел, зруйнувалося від часу, стариган із крилами бродив по будинку туди-сюди. Його звідусіль гнали, а «Елісенда у відчаї кричала, що це справжня мука — жити в цьому пеклі, напханім ангелами». Жінка полегшено зітхнула «за себе і за нього», коли побачила, що ангел відлітає.
У цій новелі звичайне, буденне переплітається з фантастичним, вигаданим, а багато картин — символічні, містять глибокий підтекст. Море символізує бурхливе і суперечливе життя. Свіжий морський вітер — відчуття свободи, потяг до широкого, безмежного простору. Люди втратили здатність сприймати диво, красу, мрію, зосередилися на буденному, з усього хотіли мати користь, тому й не сприйняли старигана з крилами, як ангела, небесне послання. Тільки лікаря «найбільше здивували крила старого, які були такими природними в цьому організмі, що виникло логічне питання, чому їх не мають інші люди». Ці крила — символ духовного злету. Вони є знаком того, що людству треба одужати морально, розправити крила й піднестися до духовних вершин.
Отже, образ ангела — це втілення прекрасного, прагнення до високого ідеалу. На жаль, у сучасному світі немає місця для ангелів. Люди не здатні сприйняти високі, благородні істини, вони перебувають у полоні байдужості, корисливості, розрахунку. Але автор має надію на краще, тому ангел не помирає, а одужує і відлітає в піднебесся. Але чи повернеться він? Мабуть, коли люди стануть досконалішими. І вигляд у нього буде набагато кращим, а зараз він такий, якого заслуговують ці люди, він — відображення їхньої душі.
Перша світова війна стала першою світовою трагедією XX століття, вона не тільки забрала життя мільйонів людей, а десятки мільйонів залишила каліками. Трагедія її полягала і в тому, що вона зруйнувала душі цілого покоління. Прогресивні письменники першими відчули, які моральні наслідки має війна. У творчості Еріха Марії Ремарка, Ернеста Хемінгуея зображуються герої, які пройшли війну і вийшли з неї фізично не ушкодженими, але на все життя війна залишається в їхній душі.
Ремарк і Хемінгуей були безпосередніми учасниками воєнних подій і під час війни були по різні боки фронту, але в героях, яких вони зображують, багато спільних рис. Напевне, це тому, що їх особистості сформувалися під впливом війни, її жахів.
Герої роману німецького письменника Еріха Марії Ремарка «Три товариша» йдуть на війну просто зі школи вісімнадцятирічними юнаками. П’ять років війни, п’ять років страждань, смерть товаришів — ось увесь їх життєвий досвід, з яким вони повертаються до мирного життя. За словами головного героя Роббі, вони повернулися з ненавистю до всього, що визначило їх минуле, і готові були боротися проти лицемірства суспільства, егоїзму, користолюбства. Та минуло кілька років, і дехто з колишніх вояк пристосувався в нових умовах і забув жахи війни, а ті, хто не зміг зробити цього, були приречені на самотність, вони зневірилися в усіх людських цінностях. Три герої роману уособлюють собою три найбільш сильних захоплення чоловіків: Ленц — політика, Кестер — діло, Роббі — кохання. Та жодному з героїв не вдається досягти своєї мети, і, як показує автор, причина в тому, що вони разом пережили війну і не можуть зрадити свого минулого. Ленц розуміє, до яких жахливих наслідків можуть призвести фашистські організації, які в кінці 20-х набирали силу. Він бере участь у політичній боротьбі проти фашизму і гине. Роббі знаходить кохання, про яке мріяв усе життя і яке не сподівався вже пережити, та його кохана тяжко хвора на сухоти, тому що в роки війни вона голодувала. Смерть Патриції руйнує останні надії Роббі і його товариша Отто Кестера, який продає свою автомайстерню, гоночну машину, щоб заплатити за лікування Патриції. Герої Ремарка —
мужні, сильні люди, які не хочуть втратити пам’ять про пережите на війні й залишаються назавжди вірними воєнному братерству. Та в нових умовах мирного життя їхні чесноти не потрібні, вони ніби зайві в суспільстві, в якому живуть. Не випадково генерація, яку зображує Ремарк, одержала назву «втрачене покоління».
Цю ж тему розвиває у своїх творах і американський письменник Хемін-гуей. Уже його перший великий роман «Прощавай, зброє» мав яскраво виражений антивоєнний пафос. Герой цього роману Фредерік Генрі пішов на війну добровольцем, та війна знищила ті ілюзії, які були притаманні молодим американцям. Генрі — лейтенант санітарної служби, щодня він бачить сотні скалічених війною людей, їхні муки і смерть. Герой приймає рішення добровільно вийти з війни. Він дезертирує з армії, щоб врятувати своє кохання, дитину, яка має народитися у його нареченої. Та автор показує, що рішення Генрі забути війну і взагалі весь світ заради кохання — це теж ілюзія. З великими труднощами герої дістаються до Швейцарії, нейтральної країни, яка не бере участі у Другій світовій війні, але її події відчуваються і тут: нема вже того добробуту, всі, з ким зводить героїв доля, говорять про війну, про своїх родичів, які від неї постраждали. У фіналі роману Хемін-гуей зображує смерть при пологах коханої головного героя і їхньої дитини. Герой залишається самотнім, без надії на майбутнє. Його прагнення уникнути війни призводять до спустошення і самотності. Читачу зрозуміла думка автора: люди не мають права бути байдужими до всього, що відбувається у світі, бо ці події впливають на долю кожної людини.
Герої романів Ремарка і Хемінгуея — це сильні і мужні люди, які вірять у дружбу, можуть постояти за себе, прагнуть любові і свободи, але війна спустошує їхні душі, і їх найкращі риси залишаються незреалізованими.