Мабуть, проблема батьків і дітей почала існувати ще тоді, відколи виникло саме людство.
У п’єсі талановитого драматурга О. Коломійця «Дикий Ангел» чітко просліджується насамперед батьківська позиція: батьки повинні відповідати за своїх дітей, за честь роду. Головний герой твору Платон Микитович говорить своєму старшому синові: «З віку сина мого не вийдеш ніколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! І Платон за тебе, за твої діла відповідає. І совість роду свого не дам плямити!»
Платон Ангел не покладає відповідальності за виховання дітей на школу, міліцію, як це робить його сусід Крячко. Він каже синові: «У державі вас мільйон — за всіма і не встежиш, а в мене вас четверо. Кожного мушу бачити і за кожним наглядати! Споконвіків так велено батькам! Інакше немислимо».
Батько родини Платон Микитович показаний автором як людина суворих переконань. Найперша його заповідь — праця. Він вважає, що молоді люди повинні «з шістнадцяти років — їсти свій хліб!» Злиднями хвалитися, як Крячко, соромно. Крім того, «більше ми робимо — краще державі. Більше труда — міцніша держава».
За те, що Павлик не порадився, одружився, не маючи твердого ґрунту під ногами (студент, отримує лише стипендію), батько виганяє його з дому. При цьому сам страждає, мучиться, чи правильно вчинив. Та багатий життєвий досвід йому підказує, що саме так слід було зробити: «Бува, батьки купують любов своїх дітей. Поки малі — за іграшку, за морозиво, потім — п’ять, десять копійок, двадцять, карбованець, троячка. Потім дитя вже саме лізе до них у кишеню! А потім жінку приведе — годуйте! .«Прогнав сина»! Нехай його життя поколесить, поморозить, попече! Життя — не батько, не мати — подарунків не робитиме».
Отже, Платон Микитович вважає, що дітям у першу чергу потрібно дати не матеріальне забезпечення, а вміння працювати, жити самостійно.
Що ж діти? І Павлик, і Федір, і Петро спочатку ображаються на батька, не розуміють його. Та час показує, наскільки правдива батьківська наука. Павлик повертається з роботи на Півночі цілком самостійною людиною, з почуттям власної гідності. Тепер він здатен прогодувати себе й дружину.
Чи щасливими були б Федір із Клавою, криючись зі своєю любов’ю? Напевне, ні. І цю проблему допоміг розв’язати батько.
Найстарший син Петро хоче бути схожим на свого батька, наслідує навіть у дрібницях. Його дача — точна копія батьківської оселі, свого маленького сина він називає Платончиком і залучає до роботи в майстерні.
Але коли справа доходить до вирішення принципового й життєво важливого питання — визнати свою помилку чи ні — Петро спочатку категорично не погоджується з батьком: «Послухати вас, за кожну дрібницю — суд?» Платон Микитович іншої думки: «Труд людський цінувати треба, як свій! Людину цінувати й себе!»
Петро під тиском батькових аргументів розуміє, що немає іншого виходу, як визнати свою помилку й прийняти покарання, щоб не мучила потім совість усе життя.
Отже, у родині Ангелів перемогла батьківська мудрість. Але ми бачимо в п’єсі ще одну сім’ю — сусіда Крячка. Цей свого сина жалів, працювати не вчив, тому хлопець став навіть «батька за петельки» хапати, пити, бешкетувати. Тепер потрапив до міліції. І коли Крячко запитав у Плато-на Ангела, що йому робити, коли син на виду в усіх вулицю підмітатиме, той відповів: «Дістань і собі мітлу, станьте вдвох поруч і підмітайте»,— вважаючи, що батьки повністю відповідають за виховання дітей. А ще Платон Микитович сказав сусідові, що лікувати можна лише трудом: «Здорову руку прив’яжи, щоб вона не рухалася місяців зо два, а потім відв’яжи — склянки води до рота не донесеш нею. А коли твій син не два місяці, а двадцять років нічого не робить, то ясно — калікою став… Їсти, пити хоче, а робити ні. Каліка з калік». І не дивно, що Іван Крячко потрапив до виправної колонії. Батько його, хоч і покладає провину на державу, погану компанію, все ж відчуває і свій недогляд, тяжко цим карається.
Проблема батьків і дітей, очевидно, існуватиме вічно. Адже батьки, добре знаючи свої обов’язки, не завжди намагаються зрозуміти дітей, їхні романтичні пориви, прагнення до самоутвердження. Крім того, старшому поколінню важче пристосуватися до нових умов життя, ніж молоді. А молодим теж не завжди легко прислухатися до порад мудрих.
П’єса О. Коломійця «Дикий Ангел» допомагає нам краще розібратися у складній проблемі стосунків батьків і дітей, вказує шляхи їх розв’язання, і за це ми вдячні авторові.