Суспільство — це не будь-яка механічна сукупність людей, а таке їхнє об’єднання, у рамках якого відбувається більш-менш по­стійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Хоча в повсякденному житті поняття «суспільство» використовуєть­ся досить широко і різнобічно — від невеликої групи людей до всьо­го людства, проте в соціології під суспільством розуміється об’єд­нання людей, що характеризується:

•    спільністю території їхнього проживання, що звичайно збіга­ється з державними кордонами і служить тим простором, у рам­ках якого складаються і розвиваються взаємозв’язки і взаємодії членів даного суспільства;

•      цілісністю і стійкістю;

•     самовідтворенням, самозабезпеченістю (самодостатністю), саморегульованістю, що розуміються, звичайно, не в абсолютно­му, а відносному змісті;

•    таким рівнем розвитку культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі со­ціальних зв’язків.

Соціальна система — це цілісне утворення, основним елемен­том якого є люди, їх зв’язки, взаємодії і відносини. Ці зв’язки, вза­ємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в іс­торичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Соціальний зв’язок — це набір фактів, що обумовлюють спіль­ну діяльність у конкретних спільностях у конкретний час для досяг­нення тих чи інших цілей. Соціальні зв’язки встановлюються не з примусу людей, а об’єктивно. Соціальна взаємодія — це процес, у якому люди діють і випро­бують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільно­сті чи суспільстві в цілому, викликані цими діями, вплив цих змін на інших індивідів, які складають соціальну спільність, і, нарешті, зворотну реакцію індивідів. Взаємодія приводить до становлення нових соціальних відносин. Соціальні відносини — це відносно стійкі і самостійні зв’язки між індивідами і соціальними групами.

Соціальне явище — це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок.

Нині вітчизняна соціологія, намагаючись викристалізувати свою теоретичну базу, предмет і методи досліджень, активно Інтегрується у світову соціологічну науку. Основні напрями сучасних соціологічних досліджень стосуються особливостей соціально-статусної стратифікації в умовах перехідної економіки, соціальних умов і механізмів формування сучасної ринкової економіки, факторів виникнення і механізмів подолання соціальних конфліктів у процесі трансформації суспільства, національних аспектів. Активно використовуються прикладні дослідження щодо різних сфер соціально-економічного, політичного і духовного життя. Значні результати сучасних українських соціологів напрацьовані у сферах вивчення соціальних проблем, соціальної структури та професійної орієнтації молоді (С. Макеєв, В. Чорноволенко), впливу засобів масової Інформації на самовизначення молоді (Є. Головаха, В. Осовський), застосування математичних методів у соціологічних дослідженнях (А. Горбачик, В. Максименко), вивчення Історії соціологи (А. Ручка, В. Танчер), соціологи освіти, проблем вищої школи (В.Бакіров, В. Волович, О. Якуба), етносоцюлоги (Т. Рудницька, М. Шульга), соціологи підприємництва (В. Ворона, В. Пилипенко, Є. Сугменко) тощо. Все активніше включається в методичне керівництво науково-дослідною діяльністю Соціологічна Асоціація України (САУ). З 1993 р. вона є колективним членом Міжнародної соціологічної асоціації. В Україні протягом останнього десятиліття XX ст. сформувалися нові соціальні групи, верстви, нові соціальні відносини. Процес соціальної диференціації супроводжувався соціальними протистояннями, суттєво вплинув на соціальне самопочуття суспільства, особливості взаємодії суб’єктів вітчизняного соціуму. Це суттєво позначилося на зростанні ролі соціологи в дослідженні та управлінні суспільними процесами. Однак, щоб соціологія посіла відповідне місце у науковому та практичному житті, потрібні час і подолання соціально-економічних труднощів, які на початку XXI сг. переживає українська держава. Низку різноманітних теоретичних, методологічних, організаційних проблем висуває гуманізація освіти. Необхідне справді наукове застосування соціологи у різних галузях суспільного життя, очищене від намагань маніпулювати громадською думкою під прикриттям так званих «соціологічних досліджень». Цьому мала б сприяти реалізація Указу Президента України від 25 квітня 2001 р. «Про розвиток соціологічної науки в Україні», з яким передбачено започаткування державних наукових програм у галузі соціологи, створення банку соціологічних даних, розвиток соціологічних І соціально- психологічних служб на підприємствах, установах, навчальних закладах, поширення соціологічних знань серед населення.

Проблеми:1.організаційно-методичні; 2. погана самост.роб. студентів; 3. якість викл.у вузах; 4.нові пріорітети; 5. комерціалізація; 6. фін.забезп.; 7. припина видання газети соц. «Укр.оглядач» часопису «Філос.і соц.думка»

Соціологічні погляди Михайла Грушевського (1866-1934 pp.) формувалися під впливом класичного позитивізму та соціо­логії О. Конта, Е. Дюркгейма, етнології та психології В. Вундта. Основні питання ” генетичної соціології”: що таке суспіль­ство і завдяки чому воно можливе? У соціологічній концепції розвитку соціальності наявне теоретичне обґрунтування законів трансформації суспільства. Аналізуючи соціальні факти та соціальну еволюцію в минулому, Грушевський вбачає вирішальну роль у змінах людського життя через конкуренцію індивідуалістських і колективістських тенденцій та їх періодичне чергування. Боротьба цих двох тенденцій зу­мовлює ритм соціальної еволюції. Розвиток суспільства підпорядковується законам соціаль­ного розвитку, тобто внутрішнім зв’язкам, необхідностям, що керують змінами у формах людської спільності. Узяти до уваги всі фактори соціального розвитку неможливо, позаяк усі вони опосередковані свідомим впливом індивідуальної людської волі на суспільний процес. Досить стало діють протягом усієї історії біологічний, психологічний і економічний фактори. На різних етапах суспільної еволюції перевагу може мати один із них, об­межуючи вплив інших. Так, на ранніх етапах еволюції пере­важає біологічний фактор, поки на зміну йому приходить психо­логічний у таких проявах, як мораль, традиції, релігія та ін. Соціологія повинна досліджувати типові для соціального розвитку стани тенденції еволюції в кожній сфері людського життя. Тенденції, що набувають характеру закономірних, у суспільстві такі: самоохорона роду, постійна диференціа­ція, виживання найбільш пристосованих, спадковість, на­слідування й вибір, залежність попиту та пропозиції, поділ праці. Саме визначення цих законів-тенденцій, що надають загальності та ритму соціальному процесові, роблять соціо­логію справжньою наукою про загальні тенденції та форми соціального розвитку. Аналізуючи великий етнологічний та історико-культурний матеріал, М. Грушевський виділяє три стадії розвитку су­спільності:1) початки суспільної організації, що характеризують пере­вагу біологічних факторів розвитку досоціальних форм організації, відокремлення людських спільнот від тваринного світу; поява економічних факторів об’єднання людей у рід, плем’я; виникнення морально-регулятивних функцій, звичаїв, традицій;2) племінно-родова організація та процеси її поступового розпаду, що відбуваються під впливом економічної диферен­ціації, розвитку особистої власності та виокремлення родин­ної сім’ї з племені;3) формування класової держави, яке супроводжується на­ростанням індивідуалізму проти колективістських засад спільності, нерівності проти егалітарності, егоїзму проти групо­вої солідарності. Розвиток класової держави супроводжується появою нових релігій і культів, поділом суспільства на соціальні верстви з монархом на чолі.На певному історичному етапі розвитку держави відбувається процес демократизації влади. Причина цього – наростання су­перечностей між тенденціями концентрації та монополізації за­собів і впливів влади в руках нечисленної верстви та її ж інте­ресами самозбереження й утримання влади, що можливе за умови залучення широких соціальних верств до участі у влад­них структурах. Відтак з’являється новий клас, власник нового багатства, котрий потребує поєднання панівного економічного становища з владою. Він дуже активно експлуатує народний інтерес, пропонуючи гасла рівноправності, вдаючись до дема­гогії, згуртовуючи навколо себе принижених і поневолених.Особливої уваги заслуговує соціологічний аналіз україн­ського етнокультурного матеріалу, проведений М. Грушевським. Учений досліджує такий значний феномен української історії, як козацтво з його куренями, сексуальною мораллю, відокремленням від родинного життя.У руслі практичного використання соціологічних знань М. Грушевський досліджує та визначає передумови, обставини й перспективи розвитку українського суспільства. Обґрунтовує теоретично та юридично право українського народу на власну державу, довівши, що український народ існує як окремий історичний, культурний і етнічний об’єкт.У традиціях “генетичної соціології” М. Грушевський роз­глядає питання про організацію етнічної спільності, а саме про організацію первинних форм громадськості

 Фундаментальні соціологічні дослідження були здійснені  в Україні на початку XX ст. видатним істориком, політологом, со-ціологом та політичним діячем Михайлом Сергійовичем Грушевським (1866—1934). Широка ерудиція в царинах історії, літератури, мистецтва дали йому можливість виробити своє розу­міння суспільного процесу та політичного розвитку. На його ду­мку, соціально-політичний процес однаково визначається біологічною, економічною та психологічною сферами, а суспільний розвиток полягає у певному чергуванні двох протилежних інстинктів – колективістського (солідарності) та індивідуального.

Свою систему соціологічних поглядів М. С. Грушевський сформулював у праці «Початок громадянства (генетична соціологія)»,написаній у 1921 р. і видрукуваній у Відні. В цій праці видатний учений відповідає на запитання: що таке суспільство, чому воно виникло. Він висловлював твердження, що сенс трансформації людського суспільства полягає у послідовному переході від традиційних форм до індустріальних, модернізованих, що, таким чином, створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації суспільства. М. С. Грушевський розкрив структурні зміни в суспільстві, які відбуваються в період спеціалізації праці, коли сама людина стає іншою і її стосунки, взаємодії також набувають зовсім іншого характеру. Громадянство (суспільство) вчений розглядав як організовану людськьку множинність. Він був глибоко обізнаний у творчому доробку

М. С. Грушевський ще в 1919 р. створив в еміграції Український соціологічний інститут, який плідно займався проблемами соціального розвитку України та її майбутнього, підготував до-і кінчених науковців у різних галузях соціології.