Складний і тривалий процес включення індивіда до системи со­ціальних зв’язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціаль­ні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльно­сті у даному суспільстві, називається соціалізацією

Соціалізація особи — це загальний багатогранний процес впли­ву соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб’єкта в систему суспільних відносин. На цей процес впливають різноманітні чинники, основними з яких є такі: сукупність ролей, елементи соціального середовища конкретні по­дії, явища і процеси.

Осн. чинники :

• Сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині
• Сукупність соціальних інститутів, суспільних організацій, соціальних
  спільностей, у межах яких індивід виконує свої ролі
• Сукупність соціальних цінностей, норм, знань, звичок, навиків, якостей,
  котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі
• Соціальне середовище, яке включає соціальні інститути і технології ви­
  робництва, відтворення і передачі культурних зв’язків
• Конкретні події, соціальні явища і процеси, якими зв’язана   конкретна
  людина

Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб’єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

• ВНЗ
• Організації
• Дошкільні установи
• Неформальні об’єднання
• Сім’я
• Школа

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації ви­конують:

•       дошкільні установи,

•       неформальні організації,

•       навчальні заклади,

•       армія,

•       трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа­ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необ­хідне людині для успішної соціалізації.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи со­ціальних зв’язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціаль­ні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльно­сті у даному суспільстві, називається соціалізацією.

Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку осо­бистості, створює систему сприяння формуванню соціально ба­жаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспіль­ства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб’єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

• ВНЗ
• Організації
• Дошкільні установи
• Неформальні об’єднання
• Сім’я
• Школа

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації ви­конують:

•       дошкільні установи,

•       неформальні організації,

•       навчальні заклади,

•       армія,

•       трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа­ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необ­хідне людині для успішної соціалізації.

Соціальна адаптація — це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведін­ки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація — процес включення соціальних норм і ціннос­тей до внутрішнього світу людини,  тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні по­ведінки людини під впливом змін у структурі особистості.         РІВНІ

• об ‘єктивну (соціально-економічну), в результаті якої люди­на обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;
• функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;
• нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгод­жених з цілями діяльності спільноти;
• міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним

Соціальний статус — це становище індивіда (або групи лю­дей) у системі соціальних зв’язків і відносин, що обумовлюєть­ся її приналежністю до певної соціальної спільноти та визна­чає сукупність її прав та обов’язків.

Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються — стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки влас­ним зусиллям — освіта, професія, доходи тощо. Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий.

Приписаний – одержаний незалежно від волі, бажання й зусиль самого індивіда (стать, національність, раса, успадкований титул…). Здобутий – одержаний завдяки волі й зусиллям самого індивіда (освіта, кваліфікація, посада, почесне звання…)

Соціальний статус віддзерка­лює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях. Кожна людина має багато статусів у зв’язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором. Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.

Соціальна роль – це модель поведінки, очікувана від того, хто має за­значений соціальний статус. Роль – це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов’язків, які визначено статусом. Виконання соціальної ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження. Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалі­зації. Рольове навчання має дві мети: • навчитися виконувати обов’язки й реалізовувати права відповідно до ролі; •  набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповіда­ють певній ролі. Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності. Рольові конфлікти зводять до двох типів: • міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соціальної ролі. Найчасті­ше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи тих груп;    • внутрішньоособистісні – виникають за умов, коли люди­на виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами соціальних груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній. Досвід свідчить, що дуже невелика кількість ролей вільна від внутрішньої напруги та конфліктів. Якщо конфлікт за­гострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов’язків, до внутрішнього стресу. Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максимальне поєднання з роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє чи міні­мальне – дистанціонуванням від ролі.У соціальній ролі поєднуються особа й суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні риси перетворюються на відповідність ви­могам соціальних норм.