Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особис­тості. Одна з відомих належить Е. Фромму, який наводить чотири типи особистості залежно від цінностей, що їй притаманні:

• традиціоналісти – орієнтовані на цінності обов’язку, по­рядку, дисципліни, законослухняності;

• ідеалісти – досить критичні до традиційних норм, неза­лежні, зневажають авторитети, мають установку на само­розвиток;

• фрустрований тип – орієнтований на низьку самооцінку, при­гнічення; для нього характерне відчуття відчуженості від життя;

• реалістичний тип – поєднання устремління до самореалізації з розвинутим почуттям обов’язку, здорового скептицизму із самодисципліною та самоконтролем;

• гедоністичні матеріалісти — орієнтовані на отримання задоволення, гонитву за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

Поряд із типологією особи, Е. Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв’язок індивідуальної психічної сфери із соціаль­но-економічною структурою.

п’ять типів соціального характеру: • рецептивний (сприймальний), характерний для первіс­ного суспільства; • експлуататорський, властивий добуржуазним формаціям;         • нагромаджувальний, поширений у добу капіталізму; • ринковий, характерний для більш розвинутої фази капіта­лізму; • продуктивний – прогнозований у майбутньому тип особис­тості, що повинен спрямовувати енергію не на те, щоб мати та споживати, а щоб повною мірою бути, а отже створити себе як людину, здатну до самореалізації, самоутвердження, самовдосконалення.

Іншу типологію подає український учений-соціолог Є. Головаха, що виокремлює три типи особистості:

•  особистість, розчинена в масі, суспільстві — соціальні конформісти (пристосуванці);

•   особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

•  перехідний тип особистості, для якої характерне амбі­валентне (подвійне) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на альтер­нативні цінності.

Відомою є також типологія особистості російського соціо­лога В. Ядова, згідно з якою існують три типи особистості:

•  нормативний тип (базовий) – тип особистості, що най­більш відповідає потребам суспільства та є об’єктивно необ­хідним для розвитку суспільства;

•  ідеальний тип – тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;

•  модальний (реальний) – переважний тип особистості в суспільстві (під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь-якого знака).

Соціальна спрямованість особистості формується під впливом трьох основних детермінант: діяльності, спілкування та ціннісних орієнтацій особистості. Суспільні закони виражають істотні зв’язки та відносини, які складаються у різних сферах людської діяльності. Діяльність виступає як сила, яка відтворює та змінює систему об’єктивних та суб’єктивних умов: суспільних відносин та соціальних інституцій. Як суб’єкт суспільної діяльності та відносин, людина формується під впливом та за зразком суспільства, у якому вона функціонує. Соціальна діяльність особистості передбачає конкретні дії людини, у яких реалізуються суспільні закони, способи формування суспільних відносин, які й визначають суспільну сутність індивіда – його соціальну спрямованість.

Діяльність, виступаючи способом існування та розвитку людства та особистості, всебічним процесом перетворення людиною навколишньої природної та соціальної реальності відповідно до власних потреб, цілей та задач, не може функціонувати без спілкування – вербального виразника відносин між людьми. Спілкування є процесом встановлення та підтримки цілеспрямованого, прямого чи опосередкованого контакту між індивідами, покликаним змінювати протікання спільної діяльності, впливати на формування окремої особистості у процесі діяльності. Ставлення людини до оточуючого її предметного світу завжди опосередковане її ставленням до людей, до соціальної групи, до суспільства. Перетворення спілкування, ускладнення і збагачення його форм відкривають перед людиною нові можливості для особистісного розвитку. Під час спілкування відбувається передача особистого досвіду, думок, ідей, уявлень та уподобань, які утворюють систему ціннісних орієнтацій особистості – ієрархічне утворення, яке формується накладанням попереднього досвіду на індивідуальний. Ціннісні орієнтації – відносно стійка спрямованість потреби особистості на певну групу особистісних та соціальних цінностей та виступають необхідним компонентом будь-якої діяльності, які задають “тон” та визначають відношення людини до неї. Ціннісні орієнтації нерозривно пов’язані з сукупністю свідомих та несвідомих побажань, інтересів, потреб, мотивів, які детермінують поведінку особистості у суспільстві. Усвідомлені ціннісні орієнтації формують схильність, готовність сприймати те чи інше явище певним чином, орієнтуючи особистість у життєвій ситуації та формуючи її соціальну спрямованість.

Формування спрямованості особистості відбувається через відображення соціального, опосередкованого особистісним, шляхом пізнання інших людей, порівняння себе з ними, вивчення їх потреб, через самовизначення та усвідомлення власного місця, життєвої позиції та стилю діяльності. Залежно від власних установок та ціннісних орієнтацій, особливостей психічної організації людина обирає види діяльності, стиль та форми спілкування; спонукають особистість до самоактуалізації, досягнення певних вершин та життєвих цілей.