Соціальні цінності — це більш-менш загальновизнані вагомі стандарти, тобто розділені суспільством чи соціальною гру­пою переконання з приводу цілей, які необхідно досягти, і тих основних шляхів і засобів, що ведуть до цих цілей. Інши­ми словами, соціальні цінності відповідають на запитання, як відноситися до тога, що вже є, і до того, що може бути.

Цінності виступають фактором, що грає визначену роль у регу­ляції соціальних взаємозв’язків. Цінності — визначальний елемент культури, її ядро. Культура — спосіб, метод іменного, ціннісного освоєння дійсності і явищ природи. Цінності — це своєрідний соці­альний механізм, що виявляє, систематизує, упорядковує, відтво­рює, зберігає, захищає, розвиває і передає все корисне в суспільстві.

Соціологічний підхід до ціннісних явищ складається в розгля­ді саме їх як стандартів, зразків, еталонів соціальної поведінки. Тут цінності виступають не стільки елементами мотивів, скільки в зна­ченні змісту норм, критеріїв спілкування, що мають характер роз­поряджень, обов’язків, вимог. Цінність виражає істотне відно­шення, де визначається значимість об’єкта для цілей суб’єкта в якісних і кількісних показниках. Для того, щоб те чи інше явище дійсності стало цінністю, воно повинне мати визначені властивос­ті, здатні бути корисними для людини. У такому змісті цінність — об’єктивна. Цінність — це значення предмета для людини. По­за відношенням до людини категорія цінності позбавлена змісту. У такому понятті цінність суб’єктивна.

Соціальні цінності — це більш-менш загальновизнані вагомі стандарти, тобто розділені суспільством чи соціальною гру­пою переконання з приводу цілей, які необхідно досягти, і тих основних шляхів і засобів, що ведуть до цих цілей. Інши­ми словами, соціальні цінності відповідають на запитання, як відноситися до тога, що вже є, і до того, що може бути.

Саме вони дозволяють кожному члену суспіль­ства зрозуміти і засвоїти, що в ньому визнається добром, а що злом; які риси поведінки особистості приймаються, схвалюються і наскільки, а які і наскільки засуджуються; у чому щастя і сенс жит­тя і т. д. Поведінка людей у суспільстві, у соціальній групі чи спільності визначається насамперед їхньою орієнтацією на визна­чені цінності (ціннісною орієнтацією).

Соціальні норми похідні від соціальних цінностей і ґрунтують­ся на них.

Соціальні норми – це правила поведінки, очікування і стандарти, що регулюють поведінку людей, громадського жит­тя відповідно до цінностей визначеної культури і зміцнюють стабільність і цілісність суспільства.

Дотримання певних норм забезпечується в суспільстві звичайно шляхом застосування соціальних заохочень і соціальних покарань, тобто позитивними і негативними санкціями, що виступають як най­більш конкретний, прямий і безпосередній елемент у структурі соці­альної регуляції. Соціальні норми класифікуються за різними під­ставами. Особливо важливий для ціннісно-нормативної регуляції життя суспільства поділ їх на правові і моральні. Перші виявляються у формі закону, іноді державного чи адміністративного нормативно­го акту, містять чіткі диспозиції, що визначають умови застосування даної юридичної норми, і санкції, здійснювані відповідними органа­ми. Дотримання других забезпечується силою суспільної думки, мо­рального боргу особистості.

Цінності виступають фактором, що грає визначену роль у регу­ляції соціальних взаємозв’язків. Цінності — визначальний елемент культури, її ядро. Культура — спосіб, метод іменного, ціннісного освоєння дійсності і явищ природи. Цінності — це своєрідний соці­альний механізм, що виявляє, систематизує, упорядковує, відтво­рює, зберігає, захищає, розвиває і передає все корисне в суспільстві.

Соціологічний підхід до ціннісних явищ складається в розгля­ді саме їх як стандартів, зразків, еталонів соціальної поведінки. Тут цінності виступають не стільки елементами мотивів, скільки в зна­ченні змісту норм, критеріїв спілкування, що мають характер роз­поряджень, обов’язків, вимог. Цінність виражає істотне відно­шення, де визначається значимість об’єкта для цілей суб’єкта в якісних і кількісних показниках. Для того, щоб те чи інше явище дійсності стало цінністю, воно повинне мати визначені властивос­ті, здатні бути корисними для людини. У такому змісті цінність — об’єктивна. Цінність — це значення предмета для людини. По­за відношенням до людини категорія цінності позбавлена змісту. У такому понятті цінність суб’єктивна.

існує чимало визначень менталітету, навіть у сукупності вони поки-що не дають змоги охопити всі головні характеристики цього багатогранного поняття. Етнопсихологи української діаспори вивчали природно-географічні та кліматичні чинники становлення менталітету, описували характерні риси українців, притаманні їм протягом останніх століть. У працях наших сучасників термін “менталітет”, “ментальність” вживається переважно як синонім до поняття національного характеру або як перелік окремих феноменологічних проявів, набір особистісних рис чи система основних існуючих в етносі настанов, вірувань, цінностей

в англомовних словниках “mentality” визначається як “якість розуму, що характеризує індивіда чи клас індивідів”, “узагальнення всіх характеристик, що відрізняють розум”, “здатність, силу розуму”, “характер думок, спрямованість чи характер роздумів, і, насамкінець, як сума можливостей чи здатностей мислити, що відрізняються від фізичних”

менталітет відображає найістотніші взаємозв’язки етнопсихіки та психології особистості, які полягають у засвоєнні індивідом домінуючих цінностей і комплексу настанов, опосередкованих системою відносин у суспільстві, а також створенні нових цінностей саме тими особистостями, поведінка яких схвалюється більшістю.

менталітет відображає: 1) етнокультурний досвід якоїсь спільноти; 2) сукупність поглядів та світосприймання її представників; 3) процес інтеріоризації норм, цінностей тощо, які побутують у суспільстві, а також екстеріоризації нових норм, які створюються людьми протягом суспільної еволюції