Формування та розвиток соц-тр відносин відбувається у вигляді соц процесів, що відбивають функціонування труд колективів, груп та окремих працівників. Розрізняють такі види соціальних процесів у трудовій сфері: 1базові (праця, що впливає на соц стан, інтереси, кваліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формування їхньої особистості); 2інтегративні (формування, функціонування та розвиток тр колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи); 3ціннісно-орієнтаційні (мотивація, соціалізація, адаптація, що формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя); 4трудових переміщень (плинність кадрів та регульовані зміни місця працівника у системі суспільного поділу праці).

Складовим простого процесу праці є предмет праці, її знаряддя та субєкт. У результаті взаємодії цих складових зявл.продукт праці. Прост.процес розкриває специфічний для люд.спосіб обміну речовин між ним і природою. Сусп.процес свідчить про спосіб обміну продуктами д-сті між людьми. Субєктом простого процесу є індивід, що забезпечує своє відтвор.як біол.істоти. а сусп.процес завжди є колективним, його S є соц.-проф.групи.

Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соц групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів. Суб”єкти праці — це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, службовці, робітники та ін. Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існують підприємці, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси). З регуляцією соц-тр відносин пов’язана проблема мотивації праці. Соціологи виходять з того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соц-тр відносини є базисними. Відтак оптиміз сусп відносин можлива лише за ум розвитку труд відносин відповідно до потреб суспільства.

Соціально-трудові відносини надзвичайно складні і класифікую­ться за такими ознаками:

•  змістом діяльності — виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, управлінсько-організаційні;
• суб’єктом відносин — між колективні (колектив—колектив) та внутрішньоколективні (індивід — індивід, індивід — колектив);
•  наявністю владних повноважень — по горизонталі і по вер­тикалі;
•   способом розподілу результатів праці — кількістю і якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелекту­альної власності;
• ступенем регламентованості — формальні й неформальні;
•  характером спілкування — безпосередні, опосередковані, міжособистісні, безособові.

Формування та розвиток соціально-трудових відносин відбуває­ться у вигляді соціальних процесів, що відбивають функціонування трудових колективів, груп та окремих працівників.

Розрізняють такі (основні) види соціальних процесів у трудовій сфері:

•                 базові — праця, що впливає на соціальний стан, інтереси, ква­ліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формування їх­ньої особистості;

•  інтегративні — формування, функціонування та розвиток тру­дових колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи;
•   ціннісно-орієнтаційні — мотивація, соціалізація, адаптація, що
  формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя;
•   трудових переміщень — плинність кадрів та регульовані зміни
  місця працівника у системі суспільного поділу праці.

Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від економі­чного) означає врахування суспільної нерівності — неоднакового становища різних соціальних груп та окремих працівників, їхньої і трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці.

Соціологія праці є найзагальнішою зі спеціальних соціологіч­них теорій, що мають предметом свого дослідження соціально-трудові відносини і процеси, соціальні інститути і спільності у сфері праці (соціологія трудового колективу, соціологія професій, соціологія організації, промислова соціологія та ін.), форми і методи нмливу на них.

Праця як соціальний інститут, специфічна форма спільної діяль­ності людей є не тільки методом, процесом добування засобів до існування, вона визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть специфіку суспільного ладу в державі. Трудовий колектив не тільки об’єднує июдей для виробництва товарів та послуг, а є практично єди­ною формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів людей, найважливішим чинником соціалізації особистості.

Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціаль­на соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну під­систему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Предмет науки нами визначено так, що він «поєднує» п’ять складових:

•  соціальні верстви,

•  соціальні інститути в сфері праці,

•  соціально-трудові відносини,

•  соціально-трудові процеси,

•  соціальне управління ними.

Суб’єкти праці — це соціальні верстви працівників, які бе­руть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інже­нерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різнять­ся своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рі­вень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не зав­жди збігаються.

соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме:  праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;

Соціально-трудові відносини це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов’яза­них з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рів­ності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).

Зайнятість — діяльність людини, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття — соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а та­кож кількісним зростанням потенційної робочої сили.

Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, які відбувають­ся в соціально-трудовому стані робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища; співробітницт­вом; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо ви­користовуються.

Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних про­блем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона ви­вчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попереджен­ня чи вирішення конфліктів у них.