Учнівський твір З китайської і японської поезії. Ви кидали в нас квітами Незнайомого мистецтва, Незрозумілими словами почуття.

Н. Гумілев Дзвін змовк удалечині,

Але ароматом вечірніх квітів

Відзвук його пливе.

М. Басі

Відкриваючи томик стародавніх віршів, ми щораз зустрічаємося із чудом. Давним-давно стали порохом імперії, зотліли одягу, будинку, квіти, зник слід багатьох поколінь, а ми усе ще чуємо – через сотні років! – звуки давно, що чути голосів, стукіт сердець, наповнених ніжністю, гнівом, любов’ю або спокоєм. Зі сторінок поетичних збірників віє на нас слабким ароматом вечірніх квітів, шумом сосен у підніжжя гори, заходом морських водоростей, далеким дзенькотом бронзових дзвіночків у дворі стародавнього храму…

“Спочатку було слово…” Ні, спочатку був Китай (а ще раніше – світла Еллада!) – велика держава, що дала миру не тільки шовк і порох, папір і дзвінкий, як гонг, порцеляна. Вона подарувала великих поетів епохи. Їхні вірші – це роздуму про зміст буття й про долі батьківщини, гімн вічній красі природи й світлий сум розуміння, що життя людська так коротке. Проходять роки й сильніше сум, Звичкою стало смутку віддаватися. Адже немає такої весни,

Коли б не стало жаль

З весняними квітами розставатися!

У японській і китайській древній поезії ми бачимо все різноманіття миру: і епікурейська насолода його радостями, і тонку принадність пейзажів, і добродушне глузування над людськими слабостями друга, і осінній сум, і пронизуюче душу самітність злиденного старого або кинутої дитини й ще – дивне єднання людини із природою:
І лотос хоче мені Сказати про щось смутному, Щоб смутком і моєю Душею була повна.
Сумуючий лотос і сумуюче людське серце – це не тільки “відзвук забутого гімну”, але й символ сполучника всього живучого на землі, міркування про людину як частини якогось великого цілого.

Цієї ж думки ми знаходимо в поетичних мініатюрах Басі. 10 довгого років ходив він по дорогах Японії, ночував у саду біля старого монастиря, у поді, у хатині знайомого пічника, на гірському перевалі. Дорога мандрівок стала його натхненням, його творчої майстерні:
Розмовляти із другом старим своєї – Яка нагорода подорожанинові!

Немає ні однієї зайвої деталі в цій поетичній мініатюрі, але яка глибина відкривається нам за цією небагатослівністю, яке багатство асоціацій! Побачити в малому велике, у польоті метелика – поле почуттів, у душі каменю або квітки – душу людини, у приглушеності фарб – елегійний смуток – такі хоку Басі, ці застиглі миті вічності. У них протягає осінній смуток квітів:
Ø Квіти зів’янули.
Ø Сиплються, падають насіння,
Ø Начебто сльози.

Вінчальна краса квітучої землі, що затьмарює велич небес:

Перед вишнею в кольорі Померкла в хмарному серпанку Присоромлений місяць. Вічний круговорот життя: Ти коштуєш нерушимо, сосна! А скільки ченців віджило тут, Скільки в’юнків перецвіло…
Радість зустрічі зі старим другом:
Два наших довгих століття… А між нами в глечику Вишень квітучі галузі.
І всюди квіти, квіти, квіти, тендітні й вічні!

Коли ви утомитеся від міської суєти, від роботи, телефонних розмов і навіть від друзів (буває адже й таке, правда?), візьміть у руки маленький томик японської або китайської поезії – і ви відчуєте, як спокій наповнює ваше серце. Шурхне крильми метелик над білим маком, зашумить у нічному саду осінній дощ, заколосяться літні трави… Зникнуть утома, “життя біганина”, залишиться лише цілюща магія слів, магія вічної, неминущої краси й мудрості.

Твір По творчості Ф. Саган. Одна з основних особливостей літератури XX століття полягає в її нерозривному зв’язку з явищами громадського життя. Міркування про дружбу й любов проходять на тлі соціально-політичних потрясінь і, по суті, невіддільні від міркувань про долі людства в XX столітті. Але у творчості Франсуа Саган тема любові й дружби звичайно залишається в рамках приватного життя людини. Письменниця часто зображує життя паризької богеми, до якого належать багато хто її герої, показує падіння сучасних вдач, тобто обрисовує широке соціальне тло, на якому розвиваються колізії її романів. Вона не включає індивідуальну щиросердечну драму героїв у контекст політичного життя країни. Це їй і не потрібно. Кожний герой, будучи частиною суспільства й існуючи за його законами, сповідаючи мораль легені, бездумного відношення до любові й дружби, до людських відносин, залишається духовно самотній і пожинає плоди свого легкодумства, свого егоїзму й своєї аморальності.

Франсуа Саган написала свій перший роман в 1954 році. Роман “Здраствуй, смуток” був сприйнятий як знамення епохи падіння вдач. У художньому світі Саган немає місця міцної й по-справжньому сильної людської прихильності: зародившись і окріпнув, це почуття неодмінно повинне загинути. Йому на зміну приходить інше почуття – почуття смутку й розчарування.

Завдяки старанням героїні роману Сесиль, вірна й любляча Ганна залишає її батька й гине від нещасного випадку, а Сесиль знову знаходить відняту в неї радість життя, продовжує існування, повне легкодумства й розваг, але десь глибоко в її свідомості назавжди затаївся смуток. Цей смуток властивий всьому тому поколінню, що зображує Саган, поколінню, що розтрачує свої сили в погоні за задоволеннями й виявляється нездатним до на-вартого почуття. Жіль Ланібье, молодий і процвітаючий журналіст, герой роману “Небагато сонця в холодній воді”, уперше в житті зіштовхується із самовідданою й щирою любов’ю, що вносить у його життя Наталі. І він втрачає цю жінку, піддавшись помилковому почуттю захисту власного достоїнства й бажанню бути незалежним.

Франсуа Саган намагається досліджувати природу любові. Подібно письменникам “загубленого покоління”, вона задає собі питання про її духовну або матеріальну сутність. Вона шукає відповіді на питання, що ж таке теперішня любов, де її джерела. Дуже часто духовна близькість героїв тримається на фізичному потязі й іде разом у їм. Той досвід, що поступово накопичують герої, обертається для них передчасним духовним старінням, втратою віри в мрії своєї юності. Герой Саган споконвічно не здатний сприйняти й оцінити те, що письменниця називає “теперішньою любов’ю” (по-справжньому любить Ганна в романі “Здраствуй, смуток”, Наталі – у романі “Небагато сонця в холодній воді”), він повинен пройти певний життєвий шлях, тільки тоді він зможе наблизитися до розуміння любові.

У ряді романів Франсуа Саган звучить ще один мотив – мотив піднесеної любові парубка до літньої жінки. У цьому можна доглянути висновок автора про опустошення молодого покоління, про його тягу до любові, що ніколи не буде задоволена. В XX столітті відбувся розвиток внутрішньої драми особистості, що і відобразилося в літературі. Трагедія людини, що потерли зміст свого життя, виявилася однієї з основних художніх моделей літератури. Міркування про дружбу й любов подані в контексті проблеми збереження людини як особистості. Письменники різних художніх напрямків шукають сенс людського існування саме в цих моральних категоріях, у поняттях дружби й любові. Але можливість моральної перемоги людини пов’язана з його власним вибором, його індивідуальним рішенням.

Перевернувши останню сторінку ліричного роману Ф. Саган “Здраствуй, смуток”. Перший роман Франсуа Саган “Здраствуй, смуток” був зустрінутий шквалом статей, виступів, бурхливих суперечок. Автор – у той час 19-літня студентка Сорбонни – відразу ж перетворилася в літературну зірку. Звичайно, немаловажну роль зіграла тут і реклама, уміло використала такий рідкий випадок, як написання добутку високого художнього рівня в настільки юному віці. Але ще сильніше потрясло читачів і критиків те, про що насмілилася розповісти героїня роману Сесиль – дівчина з добропорядної буржуазної сім’ї, що тільки що вийшла із закритого католицького навчального закладу, де вона одержала середню освіту й належне моральне виховання. Відверто, анітрошки не бентежачись, вона повідала про радості фізичної любові, про те, як прекрасно бути молодий, здорової, любити життя й насолоджуватися нею в обіймах коханця (не нареченого, не чоловіка, а саме коханця). Роман “Здраствуй, смуток” залучає насамперед щирістю тону, свіжістю й гостротою сприйняття миру. Бурхлива радість життя, що випробовує Сесиль, вигадливо й разом з тим органічно сполучається з якийсь глибокий який сумом, з почуттям гострої незадоволеності. Ф. Саган підкреслює драматичний, прихований мотив оповідання тим, що виносить у заголовок рядок з ліричного вірша Поля Елюара. Цей же вірш вона ставить епіграфом до роману.

Стан щастя досягається чисто імпульсивним, бездумним існуванням. Сесиль просто й щиро радується південному сонцю, теплому морю, прекрасній природі. Вона почуває себе на зразок цикад, сп’янених спекою й місячним світлом, і знає, що, коли скінчиться літо й вони з батьком повернуться в Париж, вона буде як і раніше вести такий же легкий, нічим не обтяжений спосіб життя, націлений тільки на задоволення, тому що так само легко й просто, ні про що не замислюючись, живе її батько. І от таку зовсім безхмарну ідилію порушує поява Ганни Ларсен – подруги покійної матері Сесиль, що приїхала з явною метою женити на собі безпутного й легковажного вдівця, зробити з нього покірного чоловіка, чималого сім’янина. Це цілком могло вдатися, якби не протидія з боку Сесиль, що спритною інтригою зуміла розбудувати намічений шлюб, що, в остаточному підсумку, привело до загибелі Ганни.

Конфлікт між Сесиль і Ганною становить ядро, головний зміст роману. Ганна, з погляду Сесиль, сковує й принижує її як особистість, не дає їй вільно й імпульсивно розвиватися, за що й покарано. Почуттєва насолода життям здобуло перемогу над розсудливістю, розважливістю й раціоналізмом. Почуття перемогли розум. Але, з іншого боку, той же самий конфлікт поступово здобуває зовсім інше фарбування. Усе виразніше проступає в тексті роману розуміння, що Сесиль захищає бездуховне, егоїстичне, по суті, порожнє існування. Вона відстоює чисто функціональний підхід до людей, при якому людина важлива й коштовний не сам по собі, не в силу своїх особистих якостей, а лише як предмет задоволення. Ганна, навпроти, втілює більше високу культуру почуттів, більше розвинений духовний і моральний початок. Якщо для Сесиль і її батька любов – усього лише їх власні приємні відчуття від спілкування з мінливого партнерамі, то для Ганни – це постійна ніжність, прихильність, потреба в комусь. Сесиль віддає належне людським якостям Ганни, захоплюється її культурою, її достоїнством, її вмінням володіти собою. Вона б навіть полюбила цю жінку, не виявися та на її шляху до задоволень. Але от шлях вільний, перешкода прибрана, а замість радості Сесиль раптом гостро відчула зовсім незнайоме їй почуття й назвала його “смутком”. Вся ця історія з Ганною, її загибель викликали сильне моральне потрясіння в душі героїні. Вона ясно усвідомила цинізм, аморальність того бездумного життя, що вони з батьком ведуть і, мабуть, будуть продовжувати звістки. Однак мир колишніх, традиційних моральних цінностей, що відстоювала Ганна, представляється Сесиль і всьому її поколінню яке втратило привабливість, безнадійно застарілим. Виходить, що немає нічого коштовного, заради чого варто жити, трудитися, горіти й надихатися. Сесиль відчуває це настільки гостро, що їй здається, начебто вона заглянула в прірву, у бездонну порожнечу – і здригнулася від жаху, Роман “Здраствуй, смуток” був свого роду блискавицею, сигналом тривоги, викликаним моральним неблагополуччям і торжеством бездуховності в суспільстві.

Торжество аморальності в романі Ф. Саган “Здраствуй, смуток”

Першу книгу – роман “Здраствуй, смуток” – Франсуа Саган написала в дев’ятнадцять років. Роман став бестселером. У пресі з’явилося багато її фотографій. Ф. Саган, справжнє ім’я якої Ф. Куарез, стала самою великою й знаменитою французькою письменницею нашого століття, що виділяється своєю психологічною прозою, головними героями якої є молоді люди, що не знають, як їм жити у світі, що дістався їм у спадщину. Героїнею роману “Здраствуй, смуток” є Сесиль, дочка багатого вдівця-бізнесмена. Вона з батьком відпочивала на море, у батька – коханка, і Сесиль, щоб їй не було нудно, теж заводить собі коханця. Але приїжджає знайома померлої матері – Ганна Ларсен, і батько ледве на ній не женився. Сесиль не потрібна була мачуха, і вона робить всі, щоб цього не відбулося. У результаті Ганна, убита горем, їде й попадає в автокатастрофу, внаслідок якої вмирає.

Сесиль і її батько, повернувшись у Париж, ведуть свій звичайний спосіб життя, начебто нічого не відбулося. Жити сьогоднішнім днем, ловити момент, не мучити себе каяттями совісті – девіз Сесиль, але вона сама цьому чомусь не рада. Ганна – втілення порядності, сковує волю Сесиль і не дає їй розвиватися емоційно, за що вона покарана й гине.

Сесиль захищає бездуховну, фізичну насолоду, відстоює функціональний підхід до людей (наскільки людина, з яким вона знайома, може зробити їй приємність). Вона як би заздрить Ганні й нехтує неї, жалує за те, що вона скована мораллю, принципами. Хоча Ганна вважає, що фізична близькість – це щось таємне, існуюче між двома людьми, це ніжність.

Сесиль уважала, що Ганна – перешкода на шляху до насолоди життям. Але коли ця перешкода була прибрана, Сесиль відчула моральне потрясіння, що вона назвала смутком, усвідомила своє з батьком аморальне поводження, але вона іншого поводження не знає. Сесиль почуває незадоволеність, хоча в неї повно грошей і вона може одержати все, що душі завгодно, випробовує безнадійність і розпач. Вона раз очаровується в житті, розуміє, що в неї немає мети, заради чого варто було б жити. Сесиль бачить перед собою безодню, прірва. Покоління Ф. Саган – люди, що жили в той час, схожі на Сесиль і її батька, такого ж аморального поводження, перебувають у тім же вакуумі. У цій книзі Ф. Сагат розповіла про невдачі в любові, про конфлікт між жінкою й чоловіком, про волю вдач.