Уолт Уітмен. Це ім’я знайоме не тільки кожному американцю, але й кожній людині, яка цікавиться літературою. Оригінальний мислитель, публіцист, критик, чудовий поет, він залишив неоціненний спадок своїм нащадкам, рідній Америці. Його ім’я сяє поруч з іменами Шевченка, Пушкіна, Байрона. Російський письменник Корній Чу-ковський, підкреслюючи величезний вклад Уітмена в скарбницю світової літератури, писав: «Уся його письменницька сила в надзвичайно живому почутті безмежної широти Всесвіту, котре ніколи не полишало його». Доля не балувала поета. Він рано почав працювати, щоб трішки допомогти батькам. Його вчителем стало суворе, неласкаве життя, а світосприйняття сформувалося під впливом сторінок Священної історії, яку в батьківській убогій оселі знали напам’ять. Можливо, саме звідси, з босоногого і напівголодного дитинства, взяли свої витоки такі важливі для творчості письменника ідеї, як ідея рівноправності всіх людей, віра в братерство народів і невичерпність людського генія?

Про що писав у своїх віршах Уолт Уітмен? Про все, що стосується людського життя: про душу і тіло, життя і смерть, про природу і космос, про чоловіка і жінку, про війну і мир. Найкращим виданням поета була збірка «Листя трави», яка писалася протягом сорока років і яку дуже цінував автор, бо «це переважно була спроба передати… емоційну та особистісну природу людини… і зробити це вільно, вичерпно і правдиво».
Я – зі старих і молодих, настільки з дурних,
Як і з мудрих складений,
Байдужий до інших, завжди уважний до інших,
Материнство в мені та батьківство, дитина я і дорослий…

Познайомившись з віршами Уітмена із цієї збірки, я довгий час залишалася під впливом романтичних описів не тільки природи, зовнішності людини, а й внутрішнього стану душі. Усі природні стихії у його віршах наче живі, вони мають душу, «чують», «дихають», «розмовляють».
Ти, море…
З берега бачу, як пальцями кривими ти маниш мене
І відринуть не хочеш, хоч трохи мене не відчувши…

Коли поет захоплюється цвітінням бузку, йому здається, що листочки – то «яскраво-зелені серця», і кожен листок – «це диво», це особистість, бо нема двох однакових сердець, а тому нема двох однакових листків. У віршах Уітмена вражає також і погляд на людське тіло, який був співзвучним ставленню до нього древніх греків. Американський поет вважав, що в людині повинно бути все прекрасним – і тіло, і душа, вони повинні гармонійно розвиватися, доповнюючи один одного: Я сказав, що душа не більша за тіло, І сказав, що тіло не більше за душу. Уолт Уітмен справді багатоплановий поет, перелік тем, яких він торкається, дуже широкий. З великою симпатією митець ставиться до людей усіх професій, віросповідувань і кольору шкіри. Він вважає, що людина незалежно від своє-го соціального становища має бути чемною, справедливою, щирою. Саме таким бачив поет президента Лінкольна, убитого найманцем.

Лінкольн був для Уітмена взірцем демократії, тому він і називає його «капітаном», «батьком». Йому присвячено один з найкращих і найліричніших віршів збірки «Коли бузок розцвітав торік у моєму дворі», він пронизаний смутком та жалем:
Коли настане весна, всі троє будуть зі мною: Бузок, що цвіте кожен рік, і зірка, що впала на заході, І думка про того, кого я люблю.

Читаючи вірші Уітмена в перекладах російьских і українських письменників, відчуваєш себе частиною великого і неосяжного океану людського всесвіту. Поет змушує відчувати кожну струну своєї д>ші, милуватися навколишнім світом і людиною – найціннішим створінням космосу. Я дуже рада, що познайомилась із творчістю великого гуманіста, філософа і поета – Уолта Уітмена, відкрила для себе нові сторінки американської поезії.

Шкільний твір за повістю Ернеста Хемінгуея «Старий і море». Автор твору «Старий і море» – відомий американський письменник Ернест Хемінгуей. Він є одним із найпопуляр-ніших і найулюбленіших письменників XX століття. Прозаїк і журналіст, кореспондент на п’яти війнах, людина-легенда. Літературну «зірку» Хемінгуея знали навіть ті, хто ніколи не читав його творів. За твір «Старий і море» Ернесту Хемінгуею була присуджена в 1953 році Нобелівська премія. Ця книга мала світовий резонанс. Історія-притча про старого Сантьяго перетворилася під пером майстра на шедевр, а чудесні картини моря і «технологія» рибацької праці з’єднались у творі з глибоким філософським підтекстом про справжнє людське життя.

Головний герой – старий Сантьяго. Він був «худий, замучений, його потилиця була прорізана глибокими зморшками, а щоки були покриті коричневими плямами». Це він навчив хлопчика Моноліно рибалити. А хлопчик дуже любив старого. Старий Сантьяго, самотній і бідний, живе в хатинці, побудованій із міцних трилисників королівської пальми. В хатинці лише стіл, стілець, а в земляній підлозі ямка, в якій він розводить вогонь для приготування їжі. Коли стомлений старий лягає спати, йому сниться Африка його юності, «золоті її береги, височенні білі гори, йому не сняться більше ні бійки, ні жінки, ні знаменні події. Але дуже часто в його снах з’являються далекі країни і леви, які виходять на берег». Усе життя старого пов’язане з морем, він не уявляє себе без нього. Іншого й бути не може. Адже жити біля моря – це означає, що й працювати треба на морі. Життя старого Сантьяго дуже важке. Щоб себе прогодувати, спочатку потрібно добре порибалити. Бувало й таке, що старий повертався з моря ні з чим. Але ж наступного дня він знову виходив у море. Так день за днем спливають роки старого Сантьяго, минає його життя. Серед морського безмежя він часто згадує маленького хлопчика, який допомагає йому знести вітрило, підготувати човен. Багато труднощів довелось пережити старому Сантьяго. Але його добре серце завжди з любов’ю і ніжністю відкрите до всіх. Він любить море, згадує про нього з такою ласкою і ніжністю, немов це жінка, яка «дарує величезні ласки». Любить він і птахів, і риб, знає їх, у нього, до них своє ніжне ставлення.

Бідний старий Сантьяго рибалить і вдень, і вночі. Ця робота допомагає йому жити. Яких тільки пригод не траплялося з ним на морі. Це не тільки порожні рибацькі сіті, але й боротьба з акулами. Думки про рибу не залишають його ні на секунду. Постійно у своїх думках він навіть розмовляє з рибою. «Я з тобою ніколи не розлучусь, поки не вмру»,-каже їй старий Сантьяго. Він називає себе «незвичайним старим» . Він завжди це підтверджує. У важкій праці, у поєдинках з акулами його ніколи не залишають думки про хлопчика Маноліно. Йому завжди хотілося, щоб хлопчик був поруч з ним. І після тих довгих днів, проведених у морі, в страшній боротьбі з акулами, старий повертається додому. Скільки сил, скільки здоров’я, скільки болючих ран завдала йому ця боротьба! Старий Сантьяго спав, закривши обличчя газетами. Уже вранці хлопчик був поруч зі старим Сантьяго. Маноліно стояв біля нього, слухаючи, як старий дихає. Коли він побачив його зранені руки, то заплакав. Хлопчик завжди старався робити старому тільки приємне. Він розумів, що старому важко і самотньо. Маноліно зустрів його з великою повагою і теплом. В розмовах вони ділилися своїми враженнями про море, про рибалку, про всі пригоди, які з ними траплялися. Маноліно хотів навчитися у старого бути хорошим рибалкою. Для нього Сантьяго був прикладом мужності, сміливості, майстром своєї справи.

На прикладі взаємин старого і хлопчика дуже чітко розумієш, що добро має більшу силу, аніж зло. Хороших людей на світі більше. Тому і в наш час багато людей завжди готові прийти на допомогу старим людям, немічним самотнім пенсіонерам. Поки існує добро, людям буде житися легше і краще, навіть у цей важкий час.

Учнівський твір за повістю Ернеста Хемінгуея «Старий і море». Що таке щастя? У чому сенс нашого буття? Кожна людина відповість по-різному на ці питання, бо кожна людина має свою, властиву лише їй, шкалу цінностей. По-своєму розумів щастя герой повісті американського письменника Ернеста Хемінгуея – старий кубинець Сантьяго. Він живе в особливому світі: не споглядає природу відсторонено, а сам є її частинкою. Все життя прожив він у єдності з нею, з морем. «Та старий завжди думав про море, як про жінку, про живу істоту, що може подарувати велику ласку і позбавити її, а коли й чинить щось нерозважне, то лише тому, що така вже її вдача». Сантьяго розуміє, що морські мешканці і він належать до одного світу, і це викликає в його душі ніжність та жаль до них. Він розуміє, що якби не жорстока боротьба за існування, то не треба було б руйнувати, нищити життя мешканців моря. Старий усвідомлює, що та боротьба необхідна і виправдана, але ж «як добре, що нам не треба вбивати сонце, місяць, зірки».

Життя примушує Сантьяго займатися нелегкою справою – рибальством. Море не любить слабких, воно любить і розуміє людей, мужніх духом, гордих і міцних. Саме таким і був Сантьяго. Три дні провів він у тяжкій виснажливій боротьбі з величезною рибою-мечем. Двобій закінчився перемогою старого рибалки, але ж здобич крадуть акули. З усіх сил він змагається з ними, нізащо не хоче здаватися. Під час нелегкої боротьби Сантьяго промовляє слова, в яких втілена авторська думка: «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти».

Письменник на прикладі старого рибалки показує, що людина лише тоді залишається людиною, коли навіть під час поразки вона шанобливо ставиться до своїх суперників. Не отримавши здобичі, Сантьяго навіть в думках не відчував ненависті до рибини, навпаки, він ставиться до неї з повагою і вважає, що під час двобою вона трималася розумно і з гідністю. Саме гуманністю – однією з найкращих рис старого рибалки – пишається Хемінгуей. Гуманність до всього живого, гуманність до людей – ось що вирізняє Сантьяго з натовпу, викликаючи захоплення красою його душі.

Показуючи героя самотнім, Хемінгуей не робить його індивідуалістом. Під час рибальства старий часто згадує хлопчика Маноліно. Суворий закон боротьби за існування розлучає їх, але це не заважає їхній дружбі. Вони вдвох захоплюються грою мужнього бейсболіста Ді Маджіо, який грає краще за всіх і навіть з травмованою ногою перемагає. Автор намагається порівняти мужність бейсболіста з мужністю Сантьяго під час боротьби, але наскільки більше її в рибалки, який до крові порізаними руками вбиває акулу і не скоряється, коли замість неї з’являються інші і з’їдають здобич. Він не відступає в найкритичніший момент через те, що звик до труднощів, до боротьби, бо весь свій вік бореться за право жити.

Чи відчуває Сантьяго себе щасливим? Мабуть, ні. Песимізм звучить у його словах про можливість людського щастя: «Хотів би купити собі трошки щастя, якщо його десь продають… А на що його купити? Хіба що на поламаний гарпун, зламаний ніж і покалічені руки?» Навіть мужність, сміливість не приносять людині відчуття щастя: рибину з’їли акули, а подвиг старого лише самоціль, що викликає почуття втоми, спустошення. «Ти змучився, старий. Душа у тебе змучилась». Але ж Хемінгуей не хотів полишати розповідь про старого рибалку на ноті смутку, бо саме філософський підтекст твору підказує, як рішуче виступає він за активну позицію людини. Життя даровано кожному, щоб творити добро, чесно виконувати свої обов’язки, бути мужнім, мати гідність та розум – ось на чому наголошує письменник.

Саме тому повість-притча «Старий і море» звучить як гімн мужності людини, її волі, силі, розуму. Наше життя сповнене пристрастей, випробувань, поразок, і непереможний дух людини повинен протистояти всім негараздам, але діяти за законами гармонії та краси. І та людина може вважати себе щасливою, яка буде усвідомлювати, що життя не минуло марно, що вона боролася чесно, справедливо і її перемога не завдала шкоди гармонійному устрою світу.