Нечисленність вірогідних свідчень про життя В. Шекспіра. Вірогідних свідчень, за винятком найважливіших дат і фактів життя В. Шекспіра, дуже мало. Образ митця складався переважно з переказів та легенд. Дитячі та юнацькі роки В. Шекспіра, Народився у місті Стретфорді-на-Ейвоні 23 квітня 1564 р. Батько був хліборобом, пізніше торговцем, власником чинбарні. До 14 років Вільям відвідував місцеву «граматичну» школу. З 16 років юнак почав працювати. У 18 років одружився, а у 23 роки покинув рідне місто і поїхав до Лондона. Достеменно невідомо, чим займався в Лондоні у перші роки перебування там. За легендою, стеріг перед театром коней вельможних панів, а потім став суфлером, переписував п’єси. Виконував епізодичні ролі на сцені. Пізніше сам став писати п’єси. 1599 р. було засновано лондонський театр «Глобус». Шекспіра, який написав на той час уже близько половини своїх п’єс, було прийнято до складу пайовиків театру. З часом виник конфлікт між Шекспіром і трупою. Актори «Глобуса» придбали для зимових вистав театр «Блекфрайєрс», де ставили спектаклі не для широкого кола глядачів, а лише для знаті. Це вимагало від Шекспіра перебудови його естетичної системи. Драматург не поступився творчими принципами.

Останні роки життя В. Шекспіра. Після конфлікту з трупою театру Шекспір 1612 р. залишає Лондон і чотири останні роки проводить у Стретфорді. Помер у день свого народження 1616 р. Похований у місцевому храмі як один із найпочесніших громадян Стретфорда. Шекспір не вигадував сюжетів своїх п’єс. Він звертався до переказів, легенд, іноді брав сюжети із хронік і творчо їх переосмислював. Деякі сюжети взяв із італійських новел та давньогрецького письменника Плутарха. 1613 р. під час пожежі згорів старий театр «Глобус», а разом з ним і рукописи багатьох п’єс драматурга, які, за правилами того часу, були власністю театру. П’єси Шекспіра зібрали й видали його друзі вже після смерті драматурга. Перше повне зібрання творів Шекспіра вийшло 1623 р. Творча спадщина митця складає 37 п’єс, 2 поеми, 154 сонети.

«Шекспірівське питання». Недостатність фактів біографії Шекспіра наштовхнула деяких дослідників На думку, що Шекспіра як реальної особи взагалі не існувало, а всі його п’єси нібито були створені різними людьми. «Претендентів» на авторство безсмертних творів на сьогодні налічується 58. Незважаючи на серйозні аргументи супротивників авторства Шекспіра, літературознавчий аналіз доводить, що твори, які друкуються під прізвищем Шекспіра, належать одному авторові. В. Шекспір був одним із найгеніальніших драматургів світу. Його п’єси досі входять до репертуарів театрів, а роль Гам-лета вважають за честь зіграти найкращі актори в усьому світі. Спираючись на традиції англійського народного театру, Шекспір вніс багато нового в драматургічну техніку. Його п’єси побудовані на вільній зміні сцен і сценічних епізодів, на змішуванні трагічного і комічного, швидкій зміні місця і темпу дії. Твори Шекспіра вражають універсальністю відтворених ним картин життя, яскравістю характерів, глибиною і мудрістю висвітлених вічних проблем.

Чудовий російський поет Марина Цветаєва один раз сказала: “Я не вірю віршам, які – ллються. Рвуться – так!” І доводила це протягом всього життя власними із серця – рядками. Це були дивно живі вірші про пережитий, не просто про вистражданий – про горе . І в них завжди було і є подих. У самім буквальному значенні: чутно, як людина дихає. Всі вірші Цветаєвої мають джерело, ім’я якому – душу поета. Якщо душа родилася крилатої – Що їй хороми – і що їй хат Навіть у найперших, наївних, але вже талановитих віршах виявилася краща якість Цветаєвої як поета – тотожність між особистістю, життям і словом. От чому ми говоримо, що вся поезія її – сповідь! У жовтні 1910 року Цветаєва, ще учениця гімназії, на власні гроші видає свій перший збірник віршів “Вечірній альбом”. Перша книга – щоденник дуже спостережливої й обдарованої дитини: нічого не вигадане, нічого не прикрашено – усе прожито нею:
Ах, цей мир і щастя бути на світі
Ще недорослий чи передасть вірш?

Уже в першій книзі є гранична щирість, ясно виражена індивідуальність, навіть нота трагізму серед наївних і світлих віршів:
Ти дав мені дитинство – краще казки
И дай мені смерть – у сімнадцять років

На такі дитячі стихи відгукнулися теперішні майстри. М. Волошин писав, що ці вірші “потрібно читати підряд, як щоденник, і тоді кожний рядок буде зрозуміла й доречна”. Про інтимності, віршів Марини Цветаєвої писав в 1910 році й В. Брюсов: “Коли читаєш її книги, хвилинами стає ніяково, немов заглянув нескромно через напівзакрите вікно в чужу квартиру… З’являються вже не поетичні створення, але просто сторінки чужого щоденника”. Перші вірші – це звертання до матері, розмова із сестрою Асею, з подругами, визнання в любові, поклоніння Наполеонові, міркування про смерть, любов, життя. Це всі, чим повна дівчинка на початку життя, у світлих надіях, у романтичних мріях: Зберігай, Господь, твій голос дзвінкий И мудрий розум в 16 років! Свій коханого й чоловіка Марина Цветаєва кликала у віршах “царевичем”, “чарівником”, і сила її любові не була таємницею для читача. Цветаєва не могла любити, не захоплюючись, не схиляючись:
У його особі я лицарству вірне.
Усім вам, хто жив і вмирав без страху, –
Такі – у фатальні часи –
Складають станси – і йдуть на плаху.

В 1912 році з’являється друга книга Цветаєвої – “Чарівний ліхтар”, а потім в 1913 році – вибране “Із двох книг”, куди ввійшли кращі вірші починаючої поетеси. Теми й образи цих книг поєднує “дитячість” – умовна орієнтація на романтичне бачення миру очами дитини; дитяча закоханість, безпосередність, милування життям. Поетична мова цих збірників універсальний і включає традиційний набір символів літератури першого десятиліття XX в. Здатність “закріплювати поточна мить” і автобіографічність віршів надають їм щоденникову спрямованість. У передмові до збірника “З двох книг” Цветаєва вже відкрито говорить про щоденник: “Все це було. Мої вірші – щоденник, моя поезія – поезія власних імен”. Пошук свого нового поетичного “я” відбивається в поезії Цветаєвої 1913-1915 років, об’єднаної в збірнику “Юнацькі вірші” (він не опублікований). Зберігаючи щоденникову послідовність, її творчість “переходить” від умовності до цілком життєвої відвертості; особливого значення набувають усілякі подробиці, деталі побуту. У добутках того років вона прагне втілити те, про що говорила ще в передмові до вибраного “Із двох книг”: “Закріплюйте щомиті, кожний жест – і форму руки, його що кинула; не тільки подих – і виріз губ, з яких він, легкий, злетів. Не нехтуйте зовнішнього!..” Пошук нового відбився й на загальній організації її віршів. Вона широко використає логічний наголос, переноси, паузи не тільки для посилення експресивності вірша, але й для семантичного контрасту, для створення особливого інтонаційного жесту.

Події першої світової війни вносять новий пафос у російську поезію, і в лірику Цветаєвої теж починається новий етап. Передреволюційні роки в її творчості відзначені появою російських фольклорних мотивів, використанням традицій міського “жорстокого” романсу, частівок, заклять. У віршах 1916 року, що згодом увійшли в “Версти”, знаходять життя такі споконвіку цветаєвські теми, як Росія, поезія, любов. У цей період дочка Цветаєвої Аля стала для матері гордістю, очікуванням чогось із ряду геть вихідного:
Усе буде тобі покірно,
И все при тобі – вірші.
Ти будеш, як я – безперечно
И краще писати вірші…

Аріадна Ефрон і справді народилася чудово талановитою людиною й змогла б реалізувати свої величезні здатності, якби не важка її доля – сталінські табори, поселення. Далека від політики, Марина Цветаєва у своїй “щоденниковій” поезії показала й відношення до революції, стала навіть пророчицею:
Ø Здійснює страшна співанка, – Обідня ще спереду! Воля! – Гуляща дівка На шалях солдатських грудях!

Вірші, написані в 1917-1920роках, увійшли в збірник “Лебединий стан”. Виявилося, що не тільки про почуття інтимних може писати Цветаєва: церковна Росія, Москва, юнкера, убиті в Нижньому, Корнілов, білогвардійці (”білі зірки”, “білі праведники”) – от образи цього збірника. Революція й громадянська війна з болем пройшли крізь серце Цветаєвої, і прийшло розуміння, як прозріння: боляче всім – і білим, і червоним! Білий був – червоним став: Кров почервонила. Червоним був – білим став: Смерть перемогла. Коли колишнє, звичне й зрозуміле життя було вже зруйноване, коли Цветаєва залишилася з дочкою, повинна була виживати, вірші її особливо стали схожі на сторінки щоденника. Вона починає один вірш словами: “Ти хочеш знати, як дні проходять?” І вірші розповідають про ці дні – “Горищний палац мій…”, “Високо моє віконце…”, “Сиджу без світла й без хліба…”

І найстрашніше – смерть від голоду дворічної дочки Ірини – теж у віршах. Це сповідь матері, що не змогла врятувати двох дочок і врятувала одну! Дві руки – пестити, розгладжувати Ніжні голівки пишні. Дві руки – і от одна з них За ніч виявилася зайва.

Поезію Сергія Олександровича Єсеніна не можна назвати монотонної, вона скоріше різнолика. На різних етапах свого життя Єсенін вибирає абсолютно несхожі теми для своїх віршів. У житті Єсеніна були періоди важких протиріч, глибокої щиросердечної відмови, коли життя здавалося йому непоказним явищем. У цей період він писав про “чорний жах”, про “кам’яні руки”, про голос, що перетворюється в передсмертний лемент. Але навіть у самих похмурих віршах присутній мрія – мрія про щастя. Сергій Єсенін ніколи не любується дурним, але завжди його болісно переживає:
Я обманювати себе не стану,
Налягла турбота в серце імлистому.

Незважаючи на щиросердечне занепокоєння, у віршах Єсеніна ясно видні й милосердя, і співчуття, і любов до всього живого у світі. Ранні вірші поета відрізняються повнотою звуків, заходів, фарб. Навкруги – м’яка зелень полів, червоне світло зорі, голубіє небесний пісок, кадить черемховий дим. У його героїні “червоної ряшкою по білу сарафан на поділі”. Проста селянська хата, рідні місця, у яких було проведене дитинство, казково описуються у віршах:
Палахкочуть зорі, куряться тумани,
Над різьбленим віконцем завіса багряний.
В’ються павутини із золотий повіти,
Десь миша шкребеться в зачиненої кліті…

У поезії Єсеніна проявляється мужицька практичність. Природа для нього – багатство, що чекає людських рук. Поет прагне не просто передати радість, що він випробовує, коли перебуває на лоні природи. Він намагається донести до читача всю красу й повноту життя:
Сипле черемшина снігом,
Зелень у кольорі й росі.
У поле, відмінюючись до втеч,
Ходять граки в смузі,

У самих, здавалося б, радісних віршах десь глибоко усередині затаївся біль, що загострює сприйняття краси. Постійна риса в поезії Сергія Єсеніна – нерозривний зв’язок з життям простого народу. Ця обставина показує нам, що рідна земля була для нього джерелом поезії, наділила його народною мудрістю. Громадянська війна, роки розрухи не змінили віри Єсеніна в його ідеали. Перші післявоєнні вірші були виконані патріотизму, бажання змінити селянське життя в кращу сторону. Настання міста на сільське життя асоціюється з усім поганим:
Місто, місто, ти в сутичці жорстокої
Охрестив нас, як падло й мерзотна.

У пізніх ж віршах Єсеніна спостерігаються наскрізні образи. Поет любив, коли перший рядок повторюється як завершальна. У багатьох його віршах рядок стає схожа на морську хвилю, що безупинно переміняється інший:
До чорта я знімаю свій костюм англійський…
Дарма мені ями, дарма мені купини…

Час не владно над поезією Єсеніна. Особисто для мене вірша Єсеніна були й будуть зразком щирості, добра й любові до всього живого. Мені здається, що від поезії Сергія Олександровича Єсеніна просто неможливо утомитися. Його поезія – це вічність!