Головним завданням в наш час є  необхідність створення сприятливого фізіологічного, психологічного та морального клімату для робітника, з метою заохотити його використов. свої знання та вміння в оптим. обсязі для ефективної роботи підприємства, розкрити свої потенційні можливості при подальшій трудовій діяльності. Через це мотивація праці робітників є актуальною проблемою для підприємств будь-якої форми власності незалежно від напрямку діяльності. .

А) Психологічні підходи являють собою спробу пояснити діяльність людини з позицій внутрішнього та зовнішнього розвитку особистості. Під впливом вроджених здібностей, які розвивалися в умовах виховання дитини та умов навколишнього середовища, визначаються потреби особи для забезпечення нормального існування.

Б) Соціологічні підходи характеризують наявність потреб у людини як у суспільного індивідууму. Живучи у соціумі, розвиваючись поряд з іншими, особистість відчуває потребу у тих самих благах, які притаманні іншим, оскільки їх відсутність буде призводити до дискомфорту. Саме від переваг соціальної групи будуть формуватися і власні потреби людини. Тому необхідно визначати, що є рушійним мотиватором для групи осіб, які проживають на певній території, які займаються ідентичною роботою та перебувають у тих самих соціально-економічних умовах.

В) Що стосується економічних підходів до вивчення трудової мотивації, то вони включають в себе прагнення людини отримати винагороду за результати своєї праці незалежно від того чи була виконана робота індивідуально або колективно. Важливим стає вміння керівника дати об’єктивну оцінку роботи кожного з членів бригади, визначити та заохотити найбільш здібних працівників до подальшої плідної праці.

Отже, на  поведінку людини , зокрема трудову, впливають три основні групи факторів:

1) економічні (отримання такої винагороди за свою працю, яка відповідала б затраченим зусиллям),

2) соціально-психологічні (створення сприятливого психологічного клімату у роботі та забезпечення нормального соціального становища робітника)

3)  особисті, які визначаються кожною людиною окремо в залежності від власних уподобань та потреб.

Ефективний менеджер має враховувати всі три групи факторів, визначати, що є найважливішим для даного співробітника та посилювати інтенсивність його праці шляхом задоволення саме цих груп потреб.

Універсальних пропозицій щодо методів стимулювання ефективної праці робітників на сьогоднішній день не існує, оскільки потреби людей індивідуальні та змінні у часі, тому кожен менеджер має спиратися лише на власні знання та можливості, шукати та застосовувати нові механізми мотивації персоналу

Група – це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною так, що кожна особа впливає на інших і одночасно перебуває під впливом інших осіб;

Група – це певна кількість працівників (з адміністрації, або така, що не належить до управлінського персоналу), яка дотримується певних норм і прагне задовольняти свої потреби досягненням групової мети.

Характерні ознаки будь-яких груп: наявність спільної мети, взаємний вплив членів групи один на одного та на поведінку групи в цілому, наявність певних норм поведінки.

Виділяють два класи груп:

1. Формальні групи – це такі групи, що створюються за наказом керівництва для виконання конкретних виробничих або управлінських функцій. В основу формування таких груп покладено розподіл праці по вертикалі (рівні менеджменту) та по горизонталі (підрозділи, відділи, служби на одному управлінському рівні). Прикладом формальної групи є виробнича бригада, будь-який відділ апарату управління, обслуговуючі та допоміжні служби підприємства.

2. Неформальні групи – це такі групи, створення та функціонування яких не передбачалося. Вони виникають спонтанно.

На ефективність групи впливають такі фактори:

1) мотивація членів групи (стосунки в групі, очікування членів групи, соціально-психологічний клімат);

2) структура влади в групі (питання влади та авторитету членів групи та підгруп);

3) труднощі в комунікаціях;

4) рівень приналежності;

5) достатня чіткість у формуванні мети;

6) чіткість відповідальності за результати та свобода діяльності як умова успішної діяльності групи.

Під проектом  розуміють комплекс науково-дослідних, проектно-конструкторських, соц-ек, організаційно-господарських заходів, що пов’язанні ресурсами, виконавцями та строками, відповідно оформлені і направленні на зміну об’єкта управління, що забезпечує ефективність виріш осн завдань та досягнення відповідних цілей за певний період.

Управління проектами – це процес управління командою, ресурсами проекту за допомогою спеціальних методів та прийомів з метою успішного здійснення поставленої цілі.

Учасниками управління проектами є юридичні або/та фізичні особи, які зобов’язанні виконати деякі дії, передбачені проектом, та інтереси яких будуть задіяні при реалізації проекту.

Автором головної ідеї проекту, його попереднього обґрунтування є ініціатор проекту. Ділова ініціатива по здійсненню проекту, як правило, належить замовнику. Замовник – це зацікавлена сторона в здійсненні проекту, майбутній власник та користувач результатів проекту. Свої повноваження по керівництву роботами зі здійснення проекту, а саме планування, контролю та координації робіт всіх учасників проекту, замовник та інвестор делегують керівнику проекту. Склад функцій та повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Перед керівником та його командою ставиться завдання керівництва та координації робіт протягом життєвого циклу проекту, до досягнення поставлених цілей та результатів при дотриманні встановлених термінів, бюджету та якості.

Управління персоналом або людськими ресурсами: в проекті виникає коло обов’язків, пов’язаних з підбором кадрів, розподілом обов’язків, організацією ефективної роботи команди, плануванням і контролем її роботи. Тому дана функція включає спрямування і координацію діяльності людей, залучених до проекту.