Побудова визначення понять регулюється такими правилами:

права і ліва частини визначення повинні бути спів мірними, тобто однаковими за обсягом Порушення правила співмірності визначення спричиняє помилки „надто широкого. визначення” і „надто вузького визначення”. Перший вид названої помилки виникає за відсутності у визначаючому понятті ознак, специфічних для визначуваного поняття.

визначення не повинно містити в собі кола. Приклад кола у визначенні: „Логічне – це правильне мислення”. Щоправда, це визначення буде помилковим за умови, що йому передувало пояснення правильного мислення як логічного. Різновидом кола є тавтологія або логічна помилка

визначення має бути ясним за змістом, тобто не містити в собі двозначності чи поза значності. Правило ясності визначення є проявом закону тотожності. Воно часто порушується тоді, коли замість теоретичних, понятійних визначень вдаються до образних, художніх, засобів, рисами яких є інакомовність, багатозначність, символічність

необхідно прагнути, щоб визначення було стверджувальним. Хоча звідси не випливає, що будь-яке заперечу вальне судження не може відігравати роль визначення. Як відомо, математичні науки іноді вдаються до заперечних визначень.

Зміст поняття становлять усі його елементи, які можуть бути  виділені у вигляді окремих понять. Обсяг поняття – це всі інші поняття, для яких воно служить ознакою, головною їх частиною. Обсяг поняття А схематично можна подати так: Aa, Ab. Ac, Ad, Ae… За цією схемою, наприклад, поняття A («людина») буде родовим відносн понять Aa(«росіянин»), Ab(«українець»), Ac(«англієць») та ін.

Обсягом поняття іноді наз. множину предметів які мисляться за допомогою даного поняття. Але це некоректно, оскільки логіка вивчає відношення між поняттями, а не предметами. Таким чином, якщо визначається наявність обсягу поняття А, то це означає, що має визнаватись наявність понять, для кожного з яких воно є частиною змісту, відсутність їх ознчаї відсутність і самого поняття А, бо без обсягу поняття бути не може.

З цього випливає, що між обсягом і змістом існує тае співвідношення: якщо зміст поняття А знаходиться в змісті поняття В, то це останнє знаходиться в обсязі першого, і навпаки, якщо поняття В міститься в обсязі поняття В, то останнє становить частину змісту першого. Тобто зміст і обсяг поняття перебувають в оберненому відношенні. У цьому суть закону оберненого відношення між обсягом і змістом понять.

Об’єм поняття означає сукупність предметів, які узагальнюються під даним поняттям. Іншими словами об’єм – це клас (кількість) предметів, які мисляться під даним поняттям. Наприклад, об’єм поняття “студент” включає всіх студентів, які жили, живуть та будуть жити; поняття “конституція держави” включає всі конституції держави, які існували, існують та будуть існувати; поняття “водойма” – всі водойми, які… і т.д. Зміст поняття – це сукупність суттєвих властивостей, які притаманні відображеному у даному понятті класу предметів. В залежності від об’єму, поняття можуть бути пустими, одини предмета, явища, події – “вічний двигун”, “кентавр”, “еліксир молодості”, “машина часу”, “Донецька державна академія управління” тощо.

Одиничним є поняття, об’єм якого включає лише один предмет, явище або подію. Це, як правило, власні назви – “Афіни”, “Найбільше місто в світі”, “Фундатор формальної логіки”, “Сучасний президент України” тощо.

Загальними є поняття, об’єм яких включає понад один предмет – “країна”, “студент”, “наука”, “місто”, “менеджмент”, “сервіс”, “грамотний” тощо.

У свою чергу за змістом формальна логіка виділяє вісім видів понять, які для зручності поєднані у чотири пари:Конкретні – абстрактні;Позитивні – негативні;Відносні і безвідносні (парні і непарні);Сукупні і несукупні

Конкретними є поняття, які називають предмет або явище – “книга”, “гроза”, “Хомутенко Микола Григорович”, “ДонДУУ”, “менеджер”, “колектив”, “конституція” тощо.

Абстрактні поняття називають (від лат. Abstractio – “відволікання”) не предмет, а окремі його властивості. Вони відволікаються від предмета власне і зосереджуються на його якостях – “доброта”, “успішність”, “краса”, “червоний”, “недбалий”, “начитаний” тощо.

Позитивними називають поняття, в яких відбиваються присутні в предметі ознаки або вказується на предмет як на наявний – “учень”, “освічений”, “лідер”, “порядок”, “добрий”, “банк”, “статистика”, “етикет”, “правосвідомість” тощо.

Негативними є поняття, в яких наявність ознаки заперечується – “недобрий”, “неграмотний”, “малокультурний”, “небілий”, “неосвічений”, “неправомірний” тощо.

Відносні (парні) – поняття, які мають органічну єдність і не можуть мислитися окремо – тоді вони втрачають смисл – “батьки – діти”, “право – ліво”, “начальник підлеглий”, “верх – низ”, “південний полюс – північний полюс” і т.ін.

Безвідносні (непарні) поняття мисляться поза всяким зв’язком і не мають логічної пари – “троянда”, “лопата”, “книга”, “студент ДонДУУ”, “економіст”, “підприємець” тощо.

Сукупні поняття називають групу, клас однорідних предметів як одне ціле – “композиція”, “колекція”, “стадо”, “отара”, “колектив”, “сузір’я”, “група”, “табун” і т. ін.

Несукупні показують предмет, який може мислитися в однині – “водій”, “студент”, “професор”, “спортсмен” тощо.

Таким чином кожне поняття може бути характеризоване з позицій об’єму і змісту. Наприклад:

“Колектив” – загальне за об’ємом, конкретне, непарне, сукупне і позитивне поняття;

“Радіостанція” – загальне об’ємом, конкретне, позитивне, непарне, несукупне поняття;

“Добрий” – загальне за об’ємом, абстрактне, позитивне, парне, несукупне поняття.