Скл.судження утвор. шляхом поєднання між собою простих суджень за допомогою логічних сполучників(конюкції,виключаючої і виключаючої дизюнкції,імплікації та еквівалентності).

Види:

1.Єднальні(конюктивні)судження-це такі судж,якіутворені з двох судженьза допомогою сполучника «і» (або «та»)

2.Розділові (дизюктивні) :

А) виключаючо-розділові ВРС(строга дизюнкція) – такі судж, які утворюються з будь-яких двох інших суджень за допомогою логічного сполучника «або…або». Зміст полягає в поєднанні несумісних суджень.ВРС істинні,коли 2част хибні,або коли 1-хибна,а 2-істинна.

Б)невиключно-розділові НВРС(нестрога дизюнкція)- утворюється з будь-яких двох суджень за допом сполучника «або»,що припускає сумісність суджень.НВРС істинне: 2компоненти істинні, або коли 1-хибне,а 2-істине. НВРС хибне, коли є хибними обидва компоненти.

3.Умовні(імплікативні) утвор з будь-яких 2ох інших судж за допомогою логічного сполучника «якщо…, то…».Умовне судж хибн, коли основа істинна, а наслідок – хибний, і істинне в усіх інших випадках.

4.Судження еквівалентності утв з будь-яких 2ох інших суджень за допомогою логічного сполучника «тоді і тільки тоді, коли…».Істинне,коли обидва складові судження є істинними або коли вони обидва є хибні, і хибне в усіх ішших випадках.

Логічні відношення між судженнями можна подати у формі «логічного квадрата».

Розподіленим наз таке поняття (термін), яке в даному С взято в його повному обсязі. Нерозподіленим наз таке поняття (термін), яке взято частково, не в його повному обсязі.

У загальноствердних С (А) поняття на місці суб’єкта (S) повинні бути розподіленими, а на місці предиката (Р) можуть бути і розподіленими, і нерозподіленими.

У загальнозаперечних судженнях (Е) поняття на місці суб’єкта (S) та предиката (Р) завжди є розподіленими.

У частковоствердних судженнях (І) поняття на місці суб’єкта (S) завжди нерозподілені, а на місці предиката (Р) можуть бути розподіленими, але, як правило, є також нерозподіленими.

У частковозаперечних С (О) поняття на місці суб’єкта (S) завжди є нерозподіленим, а на місці предиката (Р) – завжди розподіленим.

Атрибутивне судження – судження, в якому стверджується чи заперечується наявність певних властивостей у предметів. Одним із різновидів атрибутивних суджень є судження існування або екзистенційні. До останніх належать ті судження, в яких констатується наявність чи відсутність у предметів думки їх найзагальнішої властивості(атрибуту) – буття. Прикладом такого судження може бути судження про відсутність життя на Марсі. До складу атрибутивного судження входять суб’єкт(S) і предикат(P), які є логічним змінними і можуть бути замінені тими чи іншими предметними постійними, а також зв’язка, яка виконує роль логічної постійної і виражається словами „є”, „не є”, „суть”, „не суть”, „належить”, „не належить”. Формула атрибутивних суджень „S є(не є ) P”. За кількістю атрибутивні судження поділяються на загальні, часткові, одиничні. Загальне – таке атрибутивне судження, в якому суб’єктом є загальне поняття. Одиничне – суб’єктом виступає одиничне поняття. За якістю: стверджувальні, заперечні. За кількістю і якістю: загальностверджувальні – такі судження, які за кількістю є загальними, а за якістю стверджувальними(ASP), загально заперечні – зі кількістю є загальними, а за якістю заперечувальними(ESP), частково стверджувальні – такі, які за кількістю є частковими, а за якістю стверджувальними(ISP), частково заперечні – часткові за кількістю, заперечні за якістю(OSP).