Для iсторико-фiлософського вивчення процесу розвитку сус­пiльства К. Марксом була введена така важлива категорiя, як су­сniльно-економiчна формацiя (СЕФ). Вона виражае тип суспiльс­твa, що характеризується своїм способом виробництва i вiдповiдними йому виробничими вiдносинами. Суспiльству вiдомi такі типи формацiй: первiсний i рабовласницький лад, феодалiзм, капіталізм, комунiзм (перша стадiя – соцiалiзм), постiндустрiальнi країни i посткомунiстичний лад (головним чином для країн СНД). Основними структурними елементами СЕФ є базис та над­будова, а також надбазовi та надбудовнi елементи – нацiя, мова,культура, побут, сiм’я та iн.

Базисом називається сукупнiсть ycix виробничих вiдносин, що складаються в суспiльствi. Можна дотримуватися й iншого ви­значення: базис є сукупнiсть наявних у суспiльствi економiчних укладiв. Надбудова – це вiдображення базисних вiдносин в iдеалiзованiй формi. Вона існує для захисту базису i складається з трьох елементів:

1.сукупностi iдей, теорiй;

2. наявностi вiдповiдних iнститутiв та органiзацiй, якi культи­вують цi iдеї,тeopiї     (центральною серед них є держава);

3. наявностi iдеологiчної спрямованостi – забезпечення функ­цiонування панiвного ладу.  Мiж базисом та надбудовою існує дiалектичний зв’язок, в якому провiдне мiсцепосiдає базис. Для правильного розумiння життєдiяльностi суспiльства велике значення має його соцiальна структура. Це сукупнiсть соцiальних спiльностей, класiв, нацiй, соцiальних груп, прошаркiв тощо. Кожна з цих спiльностей має свої об’єктивнi й суб’єктивнi чинники утворення та функцiонування.

Поряд iз природним середовищєм значною мiрою природним фактором розвитку су­спiльства є народонаселения, постiйне вiд­творення людей. Цю сторону природи лю­дини вивчає наука демографiя. Вона дослiджyє динамiку чисельностi населения, мiграцiю, сiм’ю, її склад i розвиток, народжуванiсть, cмертність, зайнятiсть, пропорцiї складу населення за вiковими, статевими та iншими ознаками, вступ до шлюбу i розлучения тощо.Об’єкт дослiдження демографії – демографiчна система, до складу якої входять люди i демографiчнi вiдносини. Демографiчнi вiдносини, у свою чергу, – це тi вiдносини, в якi вступають люди у багатогранно­му процесi вiдтворення населения. Це суто робоче поняття. Воно озна­чає створення ciм’ї, народження, мiграцiю, шлюбнi вiдносини, взаємо­вiдносини мiж поколiниями тощо.Фiлософське бачення цiєї системи сукупностi вiдносин полягає у тому, що демографiчна система, по-перше, внутрiшньо спрямована на самозбереження, самовiдтворения, i, по-друге, це – цiлicнiсть, динамiчна система, яка змiнюється з icторичним розвитком суспiльства.Найважливiший показник стану народонаселення – народжуванiсть.Дослiдниками суспiльства, економicтами, соцiологами, полiтиками часто використовується поняття демографiчна сuтуацiя. Це насамперед стан таких демографiчних процесiв, як народжуванicть i cмертність,вступ до шлюбу i розлучення (шлюбнicть), склад i розмiщення населен­ия на певнiй територiї у вiдповiдний перiод часу тощо.Демографiчна полiтика – система спецiальних заходiв, спрямова­них на досягнення у майбутньому бажаного для суспiльства типу аборiвня вiдтворення населения. Найбiльш вiдчутно можна впливати надинамiку вiдтворення населення i на демографiчну ситуацiю черезрегулювання або через вплив з боку держави на piвень народжува­ностi.Важливою характеристикою демографічної системи є якiсний стан населення.Насамперед, це стан здоров’я (фiзичного, генетичного), oсвітa, квалiфiкацiя населення тощо. А тому оптимальний тип вiдтворення населення забезпечується за допомогою демографiчної полiтики, спря­мованої на розширене вiдтворення не тiльки з точки зору кiлькicних показникiв, а й якiсних характеристик.Найгoловнiший показник якiсноro стану населення – стан здоров’я.

Суспільство – це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об’єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей, хоч вони як носії свідомості і волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.  Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування, розвитку – це головне завдання соціальної філософії. На думку Платона, суспільство є об’єднання людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному. За Аристотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Головною детермінантою суспільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він обумовлює соціальний, політичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну свідомість а не навпаки – це головний висновок марксиської соціальної філософії. Вона визначає суспільство як сукупність історично обумовлених форм спільної діяльності людей. Були спроби пояснити суспільне життя і через призму визначальної ролі суспільної свідомості. Велика група філософів виходить з положення про те, що світом правлять ідеї. Найпослідовніше ця позиція проведена у філософії Платона та Гегеля. Поняття «сфера суспільного життя» відбиває різнопланові процеси , стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об’єктивні і суб’єктивні. Сфера – це реальний процес людської життєдіяльності. Доцільно виділити такі сфери суспільного життя:

матеріальну – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання.

соціально-політична – включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільсті(національні, групові, міждержавні тощо) В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, суспільні організації

Духовна – це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень

культурно-побутова – охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов’язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює усі сфери життєдіяльності, єднає