Проблема спрямованості і сенсу історії – суто філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність історичних подій і фактів, а як реальність, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в ній. Саме в процесі безпосереднього життя людей створюється певний узагальнений образ історії. Історія набуває певного сенсу, коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії? Усвідомлення історії завжди залежить від ставлення людей до сучасності. В залежності від обставин життя люди по-різному відчувають себе в своєму часі, сприймають його то як прогрес щодо минулого, то як регрес, то як кризу, занепад, зупинки історії. Кожна епоха бачить логіку історії та її сенс, виходячи із своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро, мир. Філософія лише відбиває в теоретичній формі, узагальнює набутий людством духовний досвід в усвідомленні історії. Зокрема це стосується досить складної і неоднозначної проблеми – проблеми історичного прогресу.

Соціальне прогнозування охоплює всі сторони людської діяльності: науку і техніку, продуктивні сили, виробничі відносини, демографічні процеси, охо­рону здоров’я, народну освіту, житлове будівництво, літературу і мис­тецтво, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану і косміч­ного простору тощо. Проблемами прогнозування, його теорією, займається прогностика — це зовсім молода наука, що вивчає закони, принципи і методи прогнозування, розробляє проблеми логіки і класифікації різних типів прогностичних досліджень. Вона переживає ще тільки становлен­ня, але вже є важливим інструментом побудови наукових альтернатив майбутнього.

Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на ґрунті спеціальних наукових методів. Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод історичної аналогії, комп’ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок.

Метод екстраполяції тенденцій базується на припущенні про безпе­рервність розвитку більшості процесів реального життя. Можна графічно чи аналітичне продовжити криві зростання (спаду) і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об’єкта прогнозування.

Експертні оцінки — науковий метод аналізу і дослідження складних проблем, що не формалізуються на основі інтуїтивно-логічного підходу. Його суть полягає у проведенні експертами (провідними спеціалістами в різних галузях науки і техніки) аналізу проблеми з наступною формалі­зованою обробкою результатів. Узагальнена думка експертів приймаєть­ся як найбільш вірогідне вирішення проблеми.

Метод моделювання побудований на вивченні не власне об’єктів пізнання, а їхніх моделей. Результати дослідження переносяться з моде­лей на об’єкт. Є кілька видів моделювання: предметне, фізичне, знакове (математичне, логічне), імітаційне, комп’ютерне.

За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застерігаючими.

Пошуковий прогноз — це прогноз, який, виходячи з тенденцій роз­витку і сучасного стану об’єкта прогнозування, визначає майбутній стан цього об’єкта на заданий проміжок часу, при заданих початкових умовах. Такий прогноз відповідає на запитання, у якому напрямі відбувається розвиток, який найвірогідніший стан об’єкта прогнозування у визначе­ний період майбутнього.

Нормативний прогноз — це досягнення наперед заданих завдань і цілей суспільства. Метою такого прогнозу є виявлення оптимальних шляхів вирішення поставлених проблем, визначення можливих органі­заційно-технічних заходів, орієнтовної вартості програм тощо.

Отже, синтез різних думок, точок зору спеціалістів дає можливість висвітлити кожний досліджуваний об’єкт з різних боків і сформулювати прогноз кожного соціально-економічного явища. Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси нової цивілізації, яка ще знаходиться в процесі формування, – це основне завдання соціального прогнозування.

Принцип соціального детермінізму, що в найзагальнішому вигляді означає визнання закономірного зв’язку певних станів суспільства та процесів, за своїм змістом охоплює цілий комплекс таких складних теоретичних питань, як сутність і характер суспільних закономірностей, механізм дії різноманітних причинних зв’язків і залежностей, взаємодія історичної закономірності й свободи, необхідності й випадковості, об’єктивних умов і суб’єктивного фактора. В центрі теорії соціальної детермінації знаходиться питання про співвідношення людей і обставин їх життя. Розгляд питання про місце та роль людини в процесах соціальної детермінації перш за все пов’язаний з розумінням того, що людина — це творчий суб’єкт соціально-історичних змін, а не тільки об’єкт, котрий відчуває на собі їх дію. Важливий момент у розумінні соціальних процесів пов’язаний з визначенням ролі примусу та значення свободи в людській діяльності. Людина, що творить свою історію, одночасно створює й умови для обмеження своїх подальших дій. В історії відсутній механізм, котрий сам по собі забезпечує людині щастя й успіх, вона сама є творцем своєї історії. Ідея закономірності соціального життя базувалась і на розробці такого важливого у світоглядно-методологічному плані принципу, як принцип детермінізму. Сам термін “детермінізм” означає передусім наявність визначеності речі (події) факторами, яким дана річ (подія) зобов’язана ознаками, що її характеризують, самим своїм існуванням. Будучи фундаментальною основою наукового мислення, принцип детермінізму має досить довгу історію своєї розробки. Адже підходи до трактування детермінізму змінювались у відповідності до висхідних світоглядно-філософських позицій. Цінність — це поняття, яке вказує на культурне, суспільне або особистісне значення явищ і фактів дійсності. Весь предметний світ можна розглядати й оцінювати з точки зору добра і зла, прекрасного і потворного. Це предмети матеріальної і духовної діяльності людини, суспільні відносини І природні явища, які можуть задовольняти потреби суспільства. Ціннісне ставлення людини до світу формується в процесі поєднання таких предметних і суб’єктивних цінностей. Цінності завжди мають соціальний характер. Вони формуються в процесі соціалізації на основі суспільної практики індивідуальної діяльності людини в рамках певних конкретно-історичних суспільних відносин і форм спілкування людей. На ціннісні орієнтації впливають усі чинники людського існування. Загальнолюдські чинники формування цінностей є, водночас, індивідуальними, залежно від масштабу особистості та ступеня її зрілості. Цінності та їх ієрархічна структура мають конкретно-історичний і особистісний характер. Система ціннісних орієнтацій, якою окреслюється сукупність найбільш важливих якостей внутрішньої структури особистості, складає підвалини її свідомості і поведінки та безпосередньо впливає на її розвиток. Отже, конкретна система ціннісних орієнтацій і їх ієрархія є регулятором розвитку особистості.