Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розуміння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як і коли вони виникли і, лише одержавши відповідь на запитання, ми здобудемо знання про це явище. Це стосується і релігії.

Але з точки зору переважної більшості віруючих і значної частини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, питання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них. Ми знаємо майже в дрібних деталях процес формування ісламу, який відбувався на початку XI І століття, коли вже історію записували. Докладно відомо і започаткування християнства, що завершує своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, адже йому більш ніж дві з половиною тисячі років.

З далеких століть доходить до нас звістки про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі, їх існування свідчать численні факти науки. Всі народи мали свою релігію. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має історичний характер, вона має свою, дуже цікаву і повчальну історію.

Ми з вами розглянемо питання про виникнення найперших релігійних уявлень, викладемо різні точки зору на це. І хай вас не дивує, що інший раз ці точки зору виключають одна одну.

Уже впродовж багатьох тисячоліть розвивається така надзвичайно складна форма людської культури, як релігія. Саме вона стала однією з найперших світоглядних систем, що дала людям певну сукупність поглядів на довколишній світ, місце людини в ньому, розуміння та оцінку довколишньої дійсності. Іншим, протилежним, світоглядом людини був атеїзм. Релігія визначила специфічний підхід до предметів та явищ зовнішнього світу, вплив на всі боки життя людини, а також на формування її духовних потреб у конкретному суспільстві. «Релігія»- це слово латинського походження, що означає святиня, пошана, богобоязливість або предмет культу. Лише в епоху Відродження з’являється термін «релігія», він набув широкого універсального вжитку в європейських культурі,  і ним стали послуговуватися для характеристики релігійних явищ незалежно від їх конфесійних особливостей. Релігія є певним світоглядом, світорозумінням, світовідчуттям, а також відповідною до них практикою людей, в основі яких лежить віра в існування трансцендентної абсолютної сили, яка в зрілих релігіях називається Богом. Релігія з певним степенем необхідності містить чотири основні частини; релігійна віру, віровчення, культ і організацію. Релігійна віра є основою будь-якої релігійної системи. Вона є певною світоглядною та психологічною настановою на беззаперечне визнання існування надприродного світу, особливостей матеріального світу та подій повсякденного життя, які є наслідком дії з боку надприродного, без їх раціонального доведення. Однією з її важливих ознак  є психологічна готовність, дотримуватись в реальному житті норм і вимог біблійних істин, незважаючи на жодні сумніви. Особливістю релігійної віри стає її спосіб організації індивідуального спілкування з Богом, власної відповідальності за отримання істини через Божу благодать, визнання парадоксу, який лежить в основі релігійної віри: «Я вірю, тому що це абсурдно»Квінт Терту ліан. Релігійна віра передбачає довіру до Бога як першопричини й першооснови світу, як головної сили, яка визначає всі події у світі, як найвищого керівника всіх людей на землі на шляху до Царства Небесного через індивідуальне покаяння й земне страждання. Богословська інтерпретація релігійної віри акцентує увагу на тому, що вона є найвищим виявом людської свідомості, найвищою моральною цінністю, яка є значущою за розум людини. Віра буває не тільки релігійною, але й нерелігійною. Головна відмінність між ними полягає в тому, що релігійна віра має у своїй безапеляційне твердження про існування у світі надприродного, а для нерелігійного віри таке твердження неприпустиме. Ще однією складовою релігії є віровчення. Це – систематизований і конкретизований зміст релігійної віри, зафіксований у догматах, визначених істинними  раз і назавжди. І світових релігіях положення про віровчення відображене у Святому Письмі, Біблії, у Корані.  Виявом ставленням віруючого до предмета віра можуть бути його зовнішня діяльність та вчинки, які називаються культом. Культ є третім головним компонентом релігії. Культ – це сукупність релігійних дій, за допомогою яких віруюча людина має можливість містичним способом спілкуватися з Богом. Зміст культової діяльності визначається уявленням про надприродне, йог функціонування у світі, характером ставлення людини до Бога й Бога до людини.. релігійний культ покликаний виконувати два головних завдання: він формує та визначає специфіку спілкування з Богом і дає можливість відчути зворотний зв’язок з ним? Культова діяльність постійно підтримує комплекс релігійних почуттів та емоційного оформлення релігійної віри. Загалом реалізація на практиці цих двох завдань є зовнішнім виявом релігійної віри. Чи не найважливіше місце в релігійному культі належить молитвам. Молитва – це словесне звертання до Бога з проханням надати певні блага, отримати його заступництво й захист від злих сил. Молитви поділяють на хвалебні, вдячні прохальні. Релігійна організація – це об’єднання віруючих у межах однієї релігійної конфесії на чолі зі священнослужителем. Найвідомішим різновидами  релігійних організацій є церква, секта, деномінація, хоча не абияке значення мають і інші організації, передусім монастирі. Духовні навчальні заклади. Найпершим етапом формування релігійних організацій є релігійна група, нечисленна за кількістю людей, головним завданням якої є спільна молитва або виконання релігійних обрядів. Наступним етапом розвитку релігійної організації є релігійна община, характерними рисами якої є добровільне членство, високий рівень участі в культових обрядах, відсутність централізованого керівництва.. Деномінація – в релігієзнавстві цим поняттям визначають релігійну організацію як перехідну ланку між сектою й церквою. Церква – об’єднання віруючих на ґрунті спільних догматичних уявлень, обрядів і канонічних принципів. Секта – це релігійна організація яка виникає як опозиційний релігійний рух щодо тих чи тих релігійних напрямів.

Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку. Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації, нерівномірністю економічного, технічного, політичного, культурного розвитку людства. Основні чинники техногенної цивілізації – неухильне економічне зростання, науково-технічний прогрес – виявили свої негативні наслідки. Наприкінці ХХ століття загострилися проблеми, які набули загальнопланетарного значення і котрі загрожують самому існуванню людства, – так звані глобальні проблеми, які загострилися на стільки, що без них неможливо нині скласти реалістичне уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства. Виходячи з основних хар-к глобальних проблем – динамічного характеру та їх складності – можна припустити, що спільні зусилля держав не обов’язково швидко призведуть до повного вирішення їх.

Наприклад – проблема виживання людства в умовах розвитку принципово нового типу військової техніки і нагромадження знищення. Сучасна науково-технічна революція призвела до небаченого стрибку у розвитку засобів руйнування і військової справи, в результаті якого людина стала фізично здатна знищити все живе на нашій планеті. Вже накопичених арсеналів, як вважають вчені, достатньо для того, щоб знищити 58 мільярдів людей, або в 11,5 разів більше, ніж живе людей на Землі

Крім військової загрози, дуже важливою є проблема глобальної екологічної кризи і пов’язані з нею сировинні, енергетичні, економічні проблеми. Постійна хімізація життя людей в наш час є достатнім приводом для хвилювання. “З продуктами харчування, медикаментами, забрудненим повітрям різноманітні речовини, шкідливі для людини, потрапляють в її організм. Це не тільки погано впливає на стан здоров’я людей, але й дуже негативно діє на фізичну повноцінність майбутніх поколінь.

Важливими глобальними проблемами також є – загроза демографічної кризи, проблема збереження особистості як біосоціальної істоти в умовах деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури, зростаючих процесів відчуження (накопичення шкідливих мутацій, інформаційні перевантаження, стреси, наркоманія, маніпуляція свідомістю тощо).

Гострота глобальних проблем залежить не лише від того, що непередбачені екологічні та соціально-економічні наслідки глибоко впливають на всі боки життя сучасної людини. Істотним є й те, що ці проблеми настільки взаємопов’язані, що практично неможливо добитися успіху у вирішенні однієї з них, ігноруючи або приділяючи недостатню увагу іншим. Крім того, однобічний підхід до вирішення глобальних проблем може призвести до тяжких наслідків, які негативно позначаються на перспективах розвитку усього людства.

Вирішення глобальних проблем можливе лише зусиллями світового співтовариства. Навіть найбільш могутня держава не в змозі вирішити самостійно загальнолюдські проблеми. Для їх подолання потрібно спільне використання економічних, інтелектуальних, науково-технічних і культурних ресурсів всього людства. Необхідні також політична воля урядів і народів різних країн, широке розповсюдження у світі нового політичного мислення. На теперішній час різні країни по-різному ставляться до вирішення глобальних проблем: одні ігнорують ці проблеми, інші витрачають великі кошти на їх подолання. Деякі вчені вважають, що людство має вибирати між матеріальним прогресом і продовженням життя на Землі.