Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви­ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці­альна природа та риси релігії вказують на її зв’язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов’язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно­стей в цілому всього суспільства неодмінно познача­ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви­никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін­ших релігійних ідей. У релігієзнавстві виділяються два важливі напря­ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео­ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре­лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза­ємозв’язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів. Обидва напрями складають цілісну систему нау­кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо­ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об’єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут­ність релігії та її функції. Таким чином, одним з предметів релігієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части­на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав­ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов­ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов’я (теології), де тео­ретично обґрунтовуються релігійні цінності. На відміну від атеїстичних поглядів релігієзнав­ство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських і психологічних проблем. Тому необхідно звернути увагу на конкретні галузі релігієзнавчої науки. Ядром теоретичного релігієзнавства виступає “фі­лософія релігії”. Під останньою розуміється філософ­ське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрями обгрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне су­спільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріа­лістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Від іде­алістичної філософії слід відрізняти релігійну філосо­фію. З цієї причини неможливо ототожнювати філо­софію релігії, яка, наприклад, випливає з корінних принципів філософського ідеалізму (об’єктивного чи суб’єктивного), з конкретною формою релігійної фі­лософії. Сучасна релігійна філософія представляє су­купність різних напрямів і течій, які розвиваються у християнстві, ісламі, буддизмі та інших розвинутих релігійних системах. Безумовно, релігійна філософія у будь-якій формі виступає специфічним різновидом ідеалізму. Однак вона спирається не на теоретичні постулати філософ­ське-ідеалістичних систем, а на вихідні принципи ві­ровчення конкретної релігії. Між раціональними фі­лософськими постулатами і релігійними, містифіко­ваними принципами віровчення існують досить знач­ні розбіжності, які не слід ігнорувати. Релігійна філософія з теологічних позицій також вирішує певні суспільно-політичні й соціальні проб­леми, прагне вплинути на практичну сферу релігійно­сті віруючих. Таким чином, у концептуальному від­ношенні необхідно відділяти філософію релігії від ре­лігійної філософії, а також від самої теологічної доктрини, на яку спирається релігійне-філософська система. Філософія релігії локалізує предмет вивчення ре­лігії. Остання виступає об’єктом філософського знан­ня насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її ві­дображення у свідомості людини, особливості форму­вання релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об’єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релі­гійних вірувань.

Способи, рівень і напрями релігійного впливу на суспільст­во виявляються у функціях релігії. Функцій релігії дуже багато, тому проаналізуємо го­ловні з них.

1.Світоглядна функція релігії –це найголовніша функція, що дає змогу визначити людині своє місце у світі й ставлення світу до неї. У зв’язку з цим формується система поглядів, уяв­лень людей про довколишній світ з погляду релігійної віри, тобто релігія стає певним світоглядом. Реалізація цієї функції допома­гає людині визначити сенс свого життя.

2. Компенсаторно-терапевтичпа функція релігії ліквідує по­чуття обмеженості, залежності й безсилля перед об’єктивними законами матеріального світу. Ідея про загальну рівність (у стра­жданні й гріховності) всіх людей перед Богом допомагає змен­шити дискомфорт переживання об’єктивного конфлікту людини й природи, людини й суспільства. Сам процес переживання про­ходить на основі таких релігійних феноменів, як релігійна втіха, релігійний катарсис, духовна насолода тощо,

3. Комунікативна функція реалізує потребу спілкування віру­ючої людини як по вертикалі — з Богом, так і по горизонталі -з єдиновірцями.

4. Інтегративна функція релігії організовує безконфліктний зв’язок на основі принципів солідарності. Для цього в релігійно­му комплексі є універсальні релігійні цінності, уніфікований спо­сіб життя, загальна мета в житті тощо. Інтегративна функція за­лежить від реалізації в соціальній практиці таких релігійних цінностей, як послух, релігійна єдність, релігійно-культурні тра­диції тощо.

5. Дезінтегративна функція є реалізацією в соціальних відно­синах іншого боку інтеграції — дезінтеграції. Щоб об’єднатися з одновірцями, необхідно роз’єднатися з послідовниками інших ре­лігійних цінностей. Дезінтегративна функція стає основою етно-конфесійних конфліктів, які за правильного і своєчасного вирі­шення сприяють розвитку релігійних систем, і навпаки, за їх ігно­рування, неадекватного та несвоєчасного розв’язання призводять до кризових явищ у цій сфері.

6. Регулятивна функція (за змістом подібна до інтегративної) організовує взаємодію людей на основі специфічних релігійних принципів, ідей, цінностей, традицій, що є характерними для кож­ного історичного етапу розвитку людської цивілізації.

7. Легімітивна (від лат. Іе^ітіїш — законний) функція. Реа­лізація її в соціальній практиці означає накладання на людину деяких обмежень через певні зразки необхідної поведінки. На­приклад, бути християнином означає вести такий спосіб життя, який відрізняється від способу життя представників інших ре­лігій.

Релігія є складним соціально-духовним творенням, феноменом культурно-історичного прогресу людства. Від найдавніших часів до сьогодення вона існує як форма суспільної свідомості, певний вид духовно-практичного освоєння світу, раціонального та ірраціонального мислення і пізнання людського буття. Розкриваючи структуру релігії та її роль у житті суспільства, слід відзначити, що одним з важливих питань є вивчення її соціального змісту. Наукова характеристика ролі релігії в людському суспільстві можлива лише в тому випадку, якщо вона враховує форми суспільної свідомості, одного з суттєвих компонентів духовної культури. При цьому необхідно мати на увазі, що релігія є творенням людського суспільства, особливою формою пізнання ним себе самого і оточуючого світу. Ми не повинні трактувати релігію спрощено — як хибну свідомість, спотворену картину світу. Це дешевий прийом, і від нього краще відмовитися. Необхідно мати на увазі, що богословська мова є особливою знаковою системою, за якою приховуються реальні людські інтереси, її не так просто зрозуміти.