Відшукайте на карті острів Пасхи. Це малесенький клаптик суші, що загубився в безмежному Тихому океані. Таку назву дали йому європейці, які відкрили острів напередодні релігійного свята Пасхи. Кілька століть він збуджував уяву дослідників гігантськими кам’яними постатями таємничих людей, котрі хтозна як туди потрапили. Та велетенські статуї вперто мовчали. Порівняно недавно, 1955 року, вони відкрили свою таємницю нашому сучасникові — хороброму вченому й мандрівникові норвежцю Туру Хейєрдалу.
Тур Хейєрдал та його товариші по експедиції пробули на острові рік. Вони добре вивчили життя тубільців, сповнене най-неймовірніших забобонів, підпорядковане численним прикметам і заборонам, що лишилися їм у спадщину від далеких предків. Сучасні жителі острова Пасхи не стають до роботи, поки не принесуть у жертву певним способом засмажену курку, не розпочинають серйозної справи, поки не умилостивлять духів, не загодять їх традиційними церемоніями, танцями на їхню честь, молитовним співом. На кожному кроці закляття, щасливі талісмани, поради з духами померлих предків.
Учений дізнався про існування на острові старанно захованих родових печер. Йому пощастило проникнути в одну з них. Перед спуском у тайник з його голови вистригли пасмо волосся — таким чином ученому відкрили таємницю печери. Вхід до неї «стеріг» череп похованого там предка.
Жителі острова були християни. Європейці завезли їм обряди та звичаї своєї релігії і вчення про бога Христа. Однак вірування далеких предків, що віками вкорінювалися на цьому ізольованому острові, були сильніші, аніж релігійні заповіді чужоземців із-за океану. Місцевий священик скаржився Турові Хейєрдалу, що його віруючі, тубільці, й досі вшановують своїх далеких предків. Потішна деталь: священик ніяк не міг переконати… власну домоправительку. Вона вважала своїм предком… кита, що його прибило до берега затоки. Де вже тут до християнства з його вченням про те, що людину сотворив Бог.
Рослини і тварини були предметом пильної уваги наших предків: адже свою залежність від них люди відчували на кожному кроці. Дикун гадав, ніби природа живе за тими самими законами споріднення, що й він, і немов між ним та природою існують особливі зв’язки. В уяві стародавніх різноманітні види рослин і тварин жили так само, як вони. Більше того, люди вважали навіть, що рослини й тварини є тими далекими предками, від яких бере початок їхній рід, іменами котрих вони себе називали. Роди та племена, що займалися рибальством, мали за священних риб, морських тварин; мисливці обирали кенгуру, ведмедя; у збирачів коріння, ягід, горіхів священними були корисні їм рослини.
(374 сл.) (Із часопису)