10 клас

ЛЕГЕНДАРНИЙ ПТАХ ЛЕЛЕКА

Творче завдання: поміркувати, якого символічного значення набуває образ лелеки в українському фольклорі.

Щоб довести, що наша родовідна українська нить почи­нається в IV—III тисячолітті до н. е. (чи й раніше), я пригадаю, на перший погляд, досить буденний епізод із мого дитинства.

Недалеко від нашого двору на осокорі гніздилися лелеки (у нас їх називали гайстрами). Ми, хлопчаки, з цікавістю лю­били заглядати в гнізда різних пташок. Але ніхто з нас ніко­ли не осмілювався добратися до лелечого гнізда, бо мали су­воре попередження від батьків: «Не смійте чіпати гайстра, бо хата згорить!»

Отже, наші батьки попередили нас, а їх — їхні батьки, а тих — теж батьки, і так утворився естафетний ланцюг дов­жиною майже п’ять тисячоліть. І виходить, що протягом тих тисячоліть ланцюг ніде не розірвався, хоч за той час чого лише не відбувалося на отчій землі.

А яка ж суть вкладена в першу ланку того ланцюга? Тут маємо справу ще з однією іпостассю давньоукраїнської Трій­ці: Сонце, Місяць, Зоря (Венера). Судячи з численних назв бога Сонця, що виникали протягом тисячоліть, із ритуально­го поєднання кольорів (синьо-жовтого), можна впевнено сказа­ти, що наші предки головним елементом Трійці вважали Сон-це-Ярило.

Але в певні періоди окремі племена (чи групи племен) від­давали перевагу Зорі або Місяцю. Відомо, що наші предки-трипільці поклонялися Зорі (Венері). Навіть існує легенда про те, що на якомусь передісторичному етапі Венера макси­мально наблизилася до Землі і звідти на Землю передано не лише прамову («сесаре» — мову богів), не лише зерна пшени­ці (учені встановили, що мікроелементи пшениці цілком збі­гаються з мікроелементами людського організму), а й певний людський контингент.

Отож частина племен (зокрема лелеги) вважали себе нащад­ками венеріанців і собі за тотем взяли священного птаха леле­ку, який символізував вогонь небесний, а саме — Зорю (назва «гайстер» пізніша, грецька, що в перекладі означає — «зоря»). Назва ж «лелека» походить від назви богині Лелі (Дани), наз­ва складна — Леля плюс ка (дитина).

Інша група племен, зокрема вершники-скотарі, вважали себе нащадками мешканців Місяця. Існує легенда й про те, що спочатку заселений був Місяць, а потім його мешканці змушені були «осідлати» Землю. Символом рогатого Місяця вони мали козу (звідси й різдвяні містерії з козою), а знаком влади і чо­ловічої сили була бараняча шапка і палиця — кий.

Відчуваєте моторошну історичну глибину? І зрозуміло тепер, чому не можна шкодити лелеці і чому може хата згоріти — бо ж лелека уособлює вогонь небесний.

(358 сл.)                                                                        (М. Адаменко)

10 клас Перекази

У 10-му класі програмою передбачено проведення усних та письмових переказів текстів художнього і публіцистичного стилів із творчим завданням (висловленням власного ставлен­ня до подій, героїв, їхніх вчинків тощо). Обсяг текстів для до­кладного переказу — 300—350 слів, для стислого переказу — 450—525 слів.

ЗМІСТ НАЗВИ ДРАМАТИЧНОГО ТВОРУ Г. ІБСЕНА «ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ»

Г. Ібсен став для своїх сучасників володарем думок, створивши про­блемний театр, в якому пройшли перевірку майже всі ідеї і теми ХІХ сто­ліття. Славетний реформатор театру вперше ввів новий жанр синтетич­ної п’єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднуються трагедія і комедія. Це поєднання надає твору Ібсена «Ляльковий дім» такого див­ного відтінку, що ця п’єса вражає не одного її читача і глядача. Автор зумів зобразити й подати нам у невимушеній, майже комедійній формі надзви­чайно гостру проблему, через яку, можливо, розбилася не одна мрія і зруй­нувалось не одне життя. У центрі п’єси — трагедія сім’ї Хельмерів: Нори і Торвальда. Вони прожили разом вісім років, у них троє дітей, затишний дім, в якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловіку і дітям. Чого, здавалося б, ще треба для щастя цієї сім’ї?

Але це на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п’єси серцем, то побачимо з самого початку твору доречно підкреслену автором якусь штучність у цьому будинку: «Між грубкою і дверима столик. Скатерка з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафка з книгами в розкішних обкладинках». Часте використання пестливої форми зму­шує замислитись: не добре життя цієї родини, а щось інше хоче підкрес­лити автор. Нора з дитинства мріяла про ідеальну сім’ю, для якої вона могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками — там все таке ж охайне і затишне. Такою лялькою була сама Нора, спочат­ку для свого батька, а потім для Торвальда. Такими ляльками стали її діти, з якими тепер грається сама Нора.

Торвальд також мріяв про щасливу сім’ю, але бачив її трохи під іншим кутом. Він сприймав Нору не як самодостатню особистість, а як невід’ємну складову його спокійного сімейного життя. Для нього вона була його «ля­лечкою», «білочкою», «пташечкою», але нічим більшим. Отже, у цьому домі не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у кохання, і навіть у людську гідність і честь. Тут нічого немає справжнього. Це дім ляльок.

Нора, позичивши гроші й приховавши це від усіх, опиняється у безодні самотньої боротьби із жахом, сумлінням. Але все це заради кохання. Вона хотіла врятувати життя близькій людині й нікого не травмувати. Але Тор­вальд отримує листа й виголошує «найсправедливішу» промову, в якій чо­мусь    переважає    займенник    «моє»:    «Ти    зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє», а коли боргове зобов’язання повертається, ми знову чуємо його солоденькі слова: «…тут я буду голуби­ти тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів ястру­ба». Але настає прозріння. І Нора хоче скинути маскарадний костюм. Вона не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, і йде, щоб відшукати себе як людину. «Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти — або принаймні повинна стати людиною». Бо тільки людина, а не іграшка має право на шлюб, виховання дітей.

Отже, у творі «Ляльковий дім» — зображений увесь наш людський дім фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ця проблема і прихована у самій назві твору.