Якийсь, здається, китайський мудрець мав сказати, що для того, щоб зробити тисячу миль дороги, необхідно зробити один перший крок — мудрість, очевидно, незаперечна, але інший жидівський мудрець, біблійний цар Давид, додав до цього, що «шляхи твої, Господи, неісходимі і мудрість твоя незбагнута».

Проходимо не тисячу миль, проходимо десятки й десятки тисяч, шукаємо свого місця і ось знаходимо його під горбиком, записане на вас у актах адвоката Гуменного. На цьому місці сто­їть невелика споруда з дверима і вікнами. У ній ви маєте право сидіти, спати, їсти, читати газету і мати тривалу адресу, на яку посилатимуть вам рахунки, пакунки і листи зо всіх континентів світу. Місце, яке ви вважаєте своїм.

Зрештою, я завжди подивляв і любив будови ще з часу, коли будувались вони з сірників, патичків, піску, болота на спілку з мамою в імперії дитячої уяви. Пізніше, захоплювався ними і в книжках, і в житті, у великих містах, у малих селах, як у себе дома, так і далеко поза домом. І однаково чи це були древні таємничі замки, незбагнуті піраміди, розкішні палаци, а чи про­сто стрункі теперішні мешканеві і немешканеві споруди, якими обросла, як губками, ціла планета.

У зарисах будови таїться містика людського серця, вибухова сила душі, напруженість м’язів, це нарешті філософія безконечно видозмінного пульсування таємничих законів, що приковують нас до землі на самому дні атмосфери. Ми, як поліпи, прилипаємо до тіла планети, вгризаємося в її твердінь, обкладаємось мурами, стінами, дахами, щоб протиставитись велінню стихій і ворожості протидіяння. Разом із домом виростає в нас і біля нас безпека, сила, твердість, оборонна наснага (У. Самчук; 251 сл.).