Колись дуже-дуже давно серед степу, вигинаючись то вліво, то вправо, ніби змія, текла широка, повновода річка. Була ця річка багата на руду. По ній плавали пароплави, а люди добували в ній залізну руду. Тому річку і почали називати Руда, а згодом — Рудка.

У мальовничих місцях протікала ця річка. Часто вона вільно текла серед степу, а потім губилася у березових гаях. Плаваючи по річці на кораблях, збираючи таку цінну залізну руду, люди милувалися правим високим берегом і лівим пологим. Все частіше почали робити зупинки у березовому гаю. А потім вирішили тут і поселитися.

На високому березі Рудки почали з’являтися перші хатки. Люди будувалися, обживалися на новому місці, окультурювали землю, сіяли пшеницю, садили картоплю. Поряд з березами з’явилися яблуні, груші, абрикоси. Родини збільшувалися, народжувались діти, виростали, створювали свої сім’ї. Виникло питання: як же назвати поселення? Довго думали, сперечалися. А потім вирішили:

— Живемо на березі річки Рудки у березовому гаю, то і назвемо село Березова Рудка.