Усе життя наше пов’язане з мовою. Завжди ми шукаємо найточнішого вираження думок або почуттів словом. Можливості нашого пізнання безмежні, і невичерпні можливості розвитку мови. Тому треба постійно піклуватися про здоров’я нашого слова, оберігати його коріння, леліяти його цвіт. Тоді наша мова буде запашною, багатою і співучою, сповненою музики й чару, життєвої правдивості й поетичності, як не раз на цьому наголошував Олесь Гончар.
Послухайте історію, яка відбулася в далекому 1916 році, коли Галичина належала до Австрії.
У купе швидкого потяга «Львів-Відень» їхали англієць, німець та італієць, четвертим був відомий львівський юрист. Заговорили про мови. Кожен почав вихваляти свою. Першим – англієць. Він стверджував, що Англія – країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли по всьому світові. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона, Діккенса та інших великих літераторів і вчених. Англійській мові належить світове майбутнє.
– Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають половину Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.
Італієць посміхнувся і тихо зауважив, що вони обидва помиляються. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики. Мелодійною італійською мовою написано кращі твори епохи Відродження, лібрето загальновідомих опер Верді, Пуччіні, Россіні та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.
Українець промовив, що він не вірить у світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко розчарований. Йдеться про те, яке місце відводиться українській мові поміж названих мов. Далі він наголосив на тому, що міг би також сказати, що його рідна мова — це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка, мова кращої з кращих поетес світу Лесі Українки, мова українського філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів п’ятнадцятьма мовами, у тому числі нахваленими тут, проте рідною для нього була українська. Українською мовою звучить понад триста тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у німецькій, англійській та італійській разом узятих.
– Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду, – сказав українець. – Ви, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи змогли б ви, скажімо, кожен своєю мовою написати невелике оповідання, у якому всі слова починалися б, приміром, з однієї букви?
– Ні, ні, ні! Це неможливо, – відповіли англієць, німець, італієць.
– Ось у ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, – звернувся він до німця.
– Хай буде «п», – сказав той.
І українець склав таке оповідання. У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська мова житиме вічно поміж інших мов світу…
Однак повернімося в наші дні, замислімося над долею України, її майбутнім, яке залежить сьогодні насамперед від послідовності та рішучості в проведенні заходів, спрямованих на формування підвалин поліетнічної, але власне української держави, на реальне утвердження державності української мови в усіх сферах використання.
(454 слова) За П. Столярчуком