Ще за життя драматурга п’єси Г. Ібсена визнавалися новаторськими, а їх автора цілком справедливо називали творцем аналітичної драми ХІХ століття, що відроджувала традиції античної драматургії.

Композиція п’єс Ібсена пов’язувалася з будовою трагедії Софокла «Цар Едіп», уся дія якої підкорена розкриттю таємниці — з’ясуванню подій, що відбувалися колись. Поступове наближення до таємниці ство­рює сюжетну напругу, а остаточне розкриття — розв’язку, яка визначає подальшу долю героїв. Така будова дає можливість створити дуже на­пружений сюжет. Глядач (або читач), якому подається певна життєва ситуація, повинен думати не тільки над тим, що буде далі, але й над тим, що було в минулому, що спричинило цю ситуацію. Така композиція одер­жала назву аналітичної.

Г. Ібсен використовує аналітичну композицію, щоб показати не­відповідність між зовнішніми проявами життя і його справжньою сутні­стю. Він добре знав проблеми, що постають перед людиною в житті, ро­зумів, що зовнішнє благополуччя приховує чимало трагедій. Аналітична композиція, за Ібсеном, означала розкриття внутрішнього трагізму, що приховується за зовнішньо спокійною дійсністю.

Так побудована п’єса «Ляльковий дім», в якій розкривається сутність зовнішньо спокійного сімейного життя адвоката Хельмера, насправді ж побудованого на обмані й егоїзмі. Аналітична композиція визначається і тим, яку роль у долі героїв відіграють події, що відбулися задовго до початку дії. У п’єсі «Ляльковий дім» ці сюжетні таємниці стають рушій­ними силами у розгортанні дії, в розвитку характерів героїв.

На початку п’єси головна героїня Нора, дружина адвоката Хельмера, справляє враження жінки, не спроможної приймати самостійні, сміливі рішення, що вона підкорилася авторитету свого чоловіка, якого вважає взірцем усіх чеснот. Здається, що всі її життєві інтереси, всі сили віддані сім’ї, чоловіку, дітям. Але поступово читач розуміє, що таке враження оманливе. З’ясовується, що Нора приховує від свого чоловіка щось дуже важливе для неї і їхнього подружнього життя, щось, що Хельмер не виба­чить їй, що сприйме як ганьбу. Зовнішню дію п’єси організує наближення до цієї таємниці: Нора постійно під загрозою викриття, вона робить спро­би, щоб відтягнути момент, коли її чоловік прочитає лист від лихваря, що лежить у поштовій скринці. Уже в зовнішній дії читач знаходить певні ав­торські натяки, що сутність Нори і Хельмера, а тому і їхнього шлюбу, зовсім не така, якою здається. Ця сутність, внутрішнє неблагополуччя, окреслю­ються в деталях, в окремих, на перший погляд, випадкових висловах. Та читача чомусь наче дратують монологи Хельмера, трохи демагогічні і за­довгі, в яких він ніби милується своїми чеснотами. Насторожує його зверхнє ставлення до дружини, нерозуміння її внутрішнього стану. Нора, навпаки, вражає влучністю деяких висловів, умінням володіти собою. Поступово розкривається таємниця, яку приховувала Нора. Вона підробила підпис свого батька, щоб добути грошей. Хельмер сприймає це як ганебний вчи­нок, не хоче навіть задуматись, які причини цього вчинку. Нора вражена, як Хельмер думає тільки про те, які наслідки цей вчинок Нори матиме для нього, як усі його чесноти обертаються просто егоїзмом. Ні те, що Нора не мала іншого шляху добути грошей для лікування саме його, Хельмера, ні те, що своїм вчинком вона нікому не зашкодила, не беруться ним до уваги. Кілька років тому Хельмер важко захворів, лікування вимагало чималих грошей. Нора не мала, до кого звернутися, бо єдина, крім чоловіка, близька для неї людина — батько, був на порозі смерті і вже не міг підписувати будь-які документи. Нора була єдиною спадкоємицею. Вона підробила підпис батька і врятувала свого чоловіка.

Розкриття таємниці — розв’язка п’єси — остаточно розвіює ілюзії про благополуччя і щастя Хельмерів, зриває маски з героїв. Нора постає як силь­на, цілісна натура, яка може сама вирішувати свою долю. Її розрив із чоло­віком, в якому вона зневірилась, її небажання залишатися «лялькою» — яскравий доказ цьому. Аналітична композиція п’єси дала змогу автору по­ставити питання про становище жінки в сім’ї, про відповідальність особи­стості перед собою і світом і суспільства перед особистістю.