Вельмишановний великий княже Ярославе!

Звертаюсь до тебе з далекого ХХ століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Про­читала недавно п’єсу Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій об­раз змальовано з великою повагою, яскравістю й любов’ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.

Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, зла­году серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терпля­чим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:

Да буде мир! І Богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру. Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує роз­лад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, «…в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє…». О, якби зараз у лю­дей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров ра­бині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: «І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!» Ми побачили, що «береться мудрість… із шукань і помилок гірких».

Навколо тебе були люди добрі і злі. Учений монах Сильвестр теж зробив велику справу для нашої держави, переклавши і переписавши ба­гато рукописів. Молодь він виховував на ученні Христа: «Тільки Бог царів і царства судить. Лиш він один далеку бачить путь, якою йдуть царі і прості люди». Пригадуєш, як ти казав?

І добрій книзі більше я радію,

Ніж золоту в коморі. Мені боляче за наш народ, бо зараз мало хто шанує науку і культуру, книжки, за які ви платили золотими монетами, в які вкладали багато сил. Образ Микити підтверджує, що ви, наші предки, були людьми чесними, порядними, шляхетними. У розмові з Сильвестром Микита каже:

З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її. Спочатку Микита ненавидів тебе, Ярославе, за смерть свого батька. Але коли він зрозумів твою мету створення єдиної могутньої держави, то пробачив тебе. Із ворога Микита став твоїм вірним помічником і другом.

Ми, твої нащадки, дуже вдячні за мудрий життєвий досвід, який до­летів до нас крізь віки. І ще не раз зустрінеться нам твій образ на сто­рінках історичних романів.