Під поняттям мова розуміють сукупність мовних одиниць (фонем, звуків), морфем (частин слова), лексем (слів), форм (слів у реченні), словосполучень, речень, що перебувають у певних взаємовідношеннях, утворюючи абстрактну структурну й системну єдність, яка забезпечує створення текстів усних і писемних. Ніхто не може ні безпосередньо спостерігати, ні уявити собі мову в повному обсязі, оскільки вона є нескінченним у часі й не обмеженим у просторі процесом діяльності. Мовлення ж — це реалізація (процес реалізації) мови відповідно до потреб комунікації. Відмінність між мовою й мовленням убачають у такому:

Мова — струнка система. треба спробувати зрозуміти її!

Мова як системно організований продукт людського розуму значною мірою відбила в собі специфіку людини як істоти, до певної міри фізично обмеженої: людина не може витрачати енергії більше, ніж отримує, людина не може запам’ятати безмежну кількість чогось, людина не може… У зв’язку з цим існує кілька закономірностей, які діють у мові й знання яких допоможе вам запам’ятовувати й структурувати інформацію стосовно мовних фактів і явищ.

Закон економії мовних зусиль («закон лінивої людини»): де можна, людина спрощуватиме мову, щоб не витрачати багато енергії, адже говоріння — це теж робота. Наприклад, у фонетиці такі явища, як асиміляція, спрощення, чергування та ін., — прямий результат дії цього закону. Поміркуйте, як простіше вимовити слова зжувати, агентство? — [зжувати] чи [жсувати], [агентство] чи [агенство]? Подумайте, де ще мовець економить сили?

Закон аналогії: де можна, людина «підганяє» неподібне до подібного, щоб забезпечити достатню для тримання у свідомості стрункість мовної системи. Наприклад, у мову прийшло іншомовне слово пальто, яке було незмінюваним. Що з ним сталося? Звичайно ж, мовець почав змінювати чуже слово аналогічно до свого: тіло — тіла — тілу…; пальто — пальта — пальту…, побачивши, що слово пальто має такий самий кінцевий елемент, як і слово тіло. Подумайте, де ще діє аналогія?

Закон протиставлення: де можна, людина робитиме все, щоб певні явища були обмежені двома виявами, бо для людського мислення «двоїчна» система найближча. Наприклад, існують звуки тверді/м’які, одинина/множина, істота/ неістота, вид доконаний/недоконаний тощо. При цьому якщо в мові щось і є,

то про нього ми можемо говорити лише тоді, коли воно чомусь протиставлене (так само, як ми можемо говорити про існування чоловіка лише на тлі жінки й навпаки, хоча разом вони репрезентують людину).

Пам’ятаючи ці закономірності, ви можете легко шукати відповіді на багато питань. Наприклад, ви не можете згадати, як правильно: сектора чи сектору? Згадайте про аналогію… Сектор — це щось близьке, аналогічне до фігур ромб, куб, трикутник… Отже, ромба, куба, трикутника, сектора.

Знання законів звільняє від необхідності тримати всі часткові факти в голові, адже кожного разу, спираючись на пізнану вами й зрозумілу вам закономірність, ви зможете вирішувати будь-яку проблему. Але для цього треба пізнати й зрозуміти систему мови та розібратися в нормах мови-мовлення.

1.1. Норми мови-мовлення

Мовна норма — це сукупність прийнятих у мовленнєвій практиці народу й закріплених документально правил відбору й уживання мовних одиниць. Норми літературної мови єдині й загальнообов’язкові для всіх мовців.

Відповідно до рівнів організації мовної системи прийнято виділяти типи мовних норм, що регулюють використання тих чи тих мовних засобів на певному етапі розвитку мови. Крім цього, існують такі мовні норми, які мають договірний характер (графічні, орфографічні, пунктуаційні, частково й стилістичні), тобто безпосередньо не пов’язані зі структурою мови.