Нетрадиційним методом викладу навчальних дисциплін можна вважати і використання лектором прислів’їв і приказок, що є душею народу і характеризують його менталітет. Так, при викладанні курсу “Соціологія міжнаціональних відносин” бажано навести ряд прислів’їв, що розкривають характер, традиції, побут різних національностей, зокрема тих, що населяють Україну. Такий матеріал може добре запам’ятатися. Наприклад, характеризуючи українців як націю, можна відзначити гостинність народу, підкресливши це прислів’ям: “Гість у дворі – хліб-сіль на столі”.

Досвідчений лектор знає, що аудиторія слухає його уважно тільки 20-25 хвилин, а потім увага розсіюється. Щоб постійно підтримувати пожвавлений інтерес до лекції, бажано використовувати гумор чи цікаві вирази. Так, при викладанні соціології управління та при розкритті труднощів роботи керівника можна розповісти притчу про ворону і зайця.

“Біжить лісом заєць і бачить: на високій сосні сидить ворона.

– Що ти робиш? – запитує заєць.

– Нічого не роблю, – відповідає ворона.

– От і добре, – подумав заєць, – і я теж нічого робити не буду. Сів заєць під дерево і задрімав. Пробігав повз нього вовк, побачив зайця, який спав, узяв і з’їв його. Подивилася на це ворона і говорить: “Ех, ти, щоб нічого не робити, треба високо сидіти!”.

Багатьом людям, які поверхово знають управлінську працю, здається, що керівник нічого не робить. Однак це не так. Більше того, керівник повинен мати певні особистісні якості, він багато чого має знати і вміти.

А далі лектор викладає навчальний матеріал, де висвітлює проблему застосування професійної майстерності сучасного керівника. Лектор змушує аудиторію задуматися про труднощі управлінської праці, тому що його діяльність складається з двох факторів: 1) управління технологічне, технічне; 2) соціальне управління людьми, колективом. Головним об’єктом в управлінні є людина зі своїми потребами, інтересами, цілісними орієнтирами, психологічними установками. Від керівника як від суб’єкта управління залежить не тільки успіх організації в цілому, а й соціально-психологічний клімат, настрій колективу, його спрацьованість, згуртованість, працездатність і навіть загальне самопочуття людей, втягнутих у трудовий процес.

При вивченні курсу “Методи викладання соціології”, розкриваючи проблему взаємодії і відносин учителя й учня, можна розповісти необразливий анекдот, що легко запам’ятовується:

“Викладач інтернату для розумово відсталих дітей, Марія Павлівна, готуючи дитину Петра Іванова до вступу у перший клас, спочатку ніяк не могла передати йому потрібні знання. На жодне запитання комісії, що відбирала дітей для навчання в школі, Петро Іванов відповісти не зміг.

– Як тебе звуть?

– Не знаю.

– У якій країні ти живеш?

– Не знаю.

– Скільки тобі років?

– Не знаю.

– Ну, так от що, Маріє Павлівно, Ви будете особисто готувати Петра Іванова до першого класу і відповідати за це. Через рік ми з Вас спитаємо за його підготовку, – заявили члени комісії.

Минув рік. Знову приїхала комісія. Викликають Марію Павлівну та Петра Іванова, якому ставлять запитання:

– Як тебе звуть?

– Петя Іванов, – жваво відповідає хлопчик.

– У якій країні ти живеш?

– В Україні.

– Скільки тобі років?

– Сім.

– Маріє Павлівно, як Вам це вдалося? – запитують члени комісії.

– Не знаю, – відповідає Марія Павлівна, тупо дивлячись у підлогу.”

Потім викладач наводить формулу взаємодії вчителя й учня, що раніше використовувалася в колишньому СРСР і розглядалася як однобічний процес: 8 О, де вчитель – 8 (суб’єкт), а учень -О (об’єкт). Однак це не так. Правильною формулою для позначення взаємовпливу вчителя (суб’єкта) і учня (об’єкта) буде: 8 <- О, де наявний зворотний зв’язок – вплив об’єкта на суб’єкт. Ось чому в учительки Марії Павлівни після року тісного спілкування з учнем Петром Івановим стали явно проглядатися ознаки дебілізму.