Корисно в процесі викладу навчального матеріалу (там, де це доречно) використовувати тексти повчальних народних казок, у яких укладені мудрість, добро і справедливість. Наприклад, українська казка про козака, який щодня купував три хлібини:

“Якось шинкар запитав у козака:

– А скажи, козаче, навіщо ти щодня купуєш три хлібини?

– А я беру не тільки для себе, а й даю в борг і віддаю борги, – відповідає козак.

– А як це? – здивувався шинкар.

– Одну хлібину я з’їдаю разом із дружиною, іншою годую дітей (виходить, що даю в борг), а третю віддаю батькам, тобто сплачую борг за те, що вони мене вигодували, – відповідає козак”.

У цій казці образно показано, як людина має ставитися до дітей і своїх старих батьків, тому що сім’я – це обопільний борг і відповідальність за дітей і старше покоління. Якщо людина пошкодувала шматок хліба для батьків, і її вчинок перейняли діти, то вона сама не дочекається, щоб вони принесли їй на старість шматок хліба. У цьому і полягає народна мудрість казки.

Говорячи про взаємодопомогу, колективну працю, бажано згадати повчальну казку про двох мурах, що спільно тягли пшеничне зерно в мурашник.

“Тягнуть мурахи велике зерно, але не дуже злагоджено це в них виходить. Одна мураха тягне в один бік, інша – в інший, і робота просувається повільно.

Набридло це першій мурасі, якій усе здавалося, що її напарник тільки заважає роботі, взяла і перекусила іншу мураху, подумавши, що все одно вона не допомагає.

Стала зерно тягнути сама. Однак одній мурасі це було не під силу. Вона не змогла навіть зрушити його з місця. Удвох, хоч і повільно, але вдавалося перемістити зерно ближче до мурашника, а одній це зробити було важко. Пошкодувала мураха, що вбила свого напарника, та вдіяти вже нічого не можна”.

З цієї казки можна зробити два висновки: перший, що колективна праця завжди ефективніша, ніж праця окремо взятої людини, а другий, що людина має добре подумати, перш ніж зробити який-небудь вчинок.

Сьогодні кожен школяр знає, що ніколи не було чудовиська з пучком зміїв на голові замість волосся, що ніколи не було дев’ятиголового Змія Горинича, Кощія Безсмертного, але якщо народна творчість виникає з міфу, то останній відмирає як пам’ятка “доісторичної нісенітниці”, щоб воскреснути в образі високого людського змісту. Як-то кажуть: “Казка побрехенька, проте у ній доля правди чималенька”. Якщо такі уявлення, якими дихає наша думка і наша сучасна мова, самі по собі помилкові, то в цій неправді є плоть і кров дійсного життя. І, можливо, правда, що вони містять у собі більше істини, ніж більшість шкільних міркувань при всій їх зовнішній раціональності [29].