Урочисті заходи загальнодержавного значення в Україні розпочинаються й закінчуються виконанням Державного гімну — пісні «Ще не вмерла України…» на музику Михайла Вербицького та слова Павла Чубинського.
Чимало цікавого пов’язано зі словами пісні. Тривалий час її приписували Тарасові Шевченку, бо текст було надруковано 1863 року у львівському журналі «Мета» серед інших творів Кобзаря — «Заповіт», «Мені однаково…», «Костомарову». Насправді ж пісню у вересні 1862 року написав український етнограф, фольклорист, поет і громадський діяч Павло Плато- нович Чубинський. У будинку купця Лазаря в Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, де тоді мешкав автор, під час однієї з вечірок за участю сербських студентів народилися відомі слова пісні, якій у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. На текст вірша значно вплинув польський гімн «Марш Домбровського». На той час він був дуже популярний серед народів, які боролися за незалежність. Крім Чубинського, на мотив «Маршу Домбровського» пісню «Гей, слов’яни» написав словацький поет Само Томашек. Іншу відому версію цієї пісні звіршував болгарський поет Шуми Мариц, що стала гімном Болгарії в 1886-1944 роках.
На Західну Україну (Львів тоді входив до складу Австро- Угорської імперії) текст пісні нелегально привіз учасник польського повстання Свєнцицький. Від часу створення вірш миттєво поширився в списках серед патріотично налаштованої молоді України.
Треба зазначити, що деякі рядки, зокрема: «Станем, браття, всі до бою від Сяну до Дону» та «А завзяття й щира правда ще нам ся покаже», з’явилися набагато пізніше після численних переписувань, їхнє авторство й досі не встановлено. Серед імовірних авторів переробок називають Северина Даниловича та Миколу Вербицького. Отже, маємо своєрідний зразок народної творчості.
Спочатку твір виконували на музику популярної пісні «Сербія вільна», пізніше текст поклали на музику Микола Лисенко й Кирило Стеценко. Проте найбільшої популярності пісня зажила саме в інтерпретації галицького священика й композитора Михайла Вербицького.
Уперше на теренах України як державний гімн пісню «Ще не вмерла України…» почали виконувати в 1917-1920 роках, хоча законодавчо це не було ухвалено, співали й інші гімни. Протягом радянського періоду української історії національний гімн був офіційно заборонений.
П’ятнадцятого січня 1992 року музичну редакцію Державного гімну затвердила Верховна Рада України, але тільки шостого березня 2003 року було ухвалено Закон «Про Державний гімн України», згідно з яким як державний був затверджений національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплету й приспіву твору Павла Чубинського «Ще не вмерла України…».
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
І наостанок вельми цікавий факт. Один із провідних музичних телеканалів Угорщини, який щомісяця визначає кращі музичні твори з усього світу, у грудні 2004 року лідером хіт-параду назвав… гімн України у виконанні Олександра Цономарьова. Що ж, ми таки й справді — козацького роду.
443 слова За Н. Позняк-Хоменко