Є мистецькі твори, які залишаються в пам’яті назавжди. Минають тижні, місяці, роки, а картина чи скульптура по­стає в уяві наче вчора бачена. До таких належать і полотна Архипа Івановича Куїнджі, зокрема його цикл українських пейзажів. Перлиною серед них вважається «Місячна ніч». На жаль, багато років полотно зберігається в запасниках Київ­ського музею російського мистецтва і тільки зрідка виставля­ється для огляду.

Цій картині випала трагічна доля. Шедевр із шедеврів, вона не стала окрасою експозиції музеїв, бо вже під час ство­рення була приречена на смерть. Архип Іванович Куїнджі за­стосував під час її створення цинкові фарби, до того ж у кон­центрації, яка мала призвести до цілковитого потемніння. До­сягнувши нечуваного ефекту у відтворенні місячного світла, він, однак, чудово розумів, що милуватися його картиною ви­паде не багатьом поколінням шанувальників мистецтва. І не минуло і кілька років, як полотно почало поволі, але безпово­ротно чорніти. Якийсь час воно ще виставлялося в експозиції, але потім, щоб хоч трохи продовжити йому життя, працівники музею перенесли картину в напівтемні кімнати запасника, куди не проникало руйнівне для неї сонячне світло. Але навіть втративши свій первісний вигляд, «Місячна ніч» заполоняла, ведучи в дивовижний світ неповторної краси ночі.

Доля цього полотна так само трагічна, як і доля самого Ар­хипа Івановича Куїнджі. Він народився 1842 року в убогій сім’ї грека-шевця. Спізнав, що таке сирітське життя, служба в наймах, пастухування під спекотним кримським сонцем. Але завжди свої нечасті вільні хвилини хлопчина віддавав малю­ванню. І якось йому порадили звернутися до Айвазовського, на той час уже всесвітньо відомого художника. Той, оглянувши роботу юного Куїнджі, розсміявся:

-Ха-ха-ха! Хочеш стати художником?! Хіба що фарбувати паркани.

Хтозна, чи мучився колись Іван Костянтинович тим, що так образив Куїнджі, але він дожив до його тріумфального успіху і, безсумнівно, знав, що автор таких прославлених полотен, як «Берези», «Українська ніч», «Ніч на Дніпрі», колись осмі­яний ним хлопчина.

На щастя, Архип Куїнджі не згодився з таким суворим вироком метра. Зібравши трохи грошей, він вирішив добрати­ся до Петербурга й вступити до Академії мистецтв.

Перша спроба вступити… Провал… Друга… Те саме… Йому вже двадцять вісім років. І все частіше спадає на думку: «А може, й справді Айвазовський мав рацію, я ні на що не здат­ний». Вирішив спробувати ще раз. Його зараховують вільним слухачем.

Куїнджі багато працює. На останні копійки купує фарби й полотно, але його роботи, подані на академічні виставки, за­лишаються непоміченими. І знову закрадається сумнів у пра­вильності обраного шляху. А потім він поїхав на етюди в Україну. І все раптом змінилося. Усі малювали прекрасні краєвиди, кобзарів, весілля, ярмарки, а він вирішив показати в холодному Петербурзі справжню літню українську ніч, оспі­вану так щиро М. Гоголем.

Видатний російський художник Іван Крамськой, побачив­ши його полотно, визнав Куїнджі найкращим пейзажистом і закликав усіх художників, присутніх на тій виставці, скласти протокол, що їм випало бачити справжнє місячне світло на його полотнах.

(452 слова)
За В. Туркевичем