Народна художниця України Марія Приймаченко своєю творчістю відкрила оригінальну сторінку самобутнього мистецтва світової культури. Її виставки з великим успіхом експонувалися в багатьох країнах світу.
Народилася Марія Оксентіївна 1908 року на Київщині в сім’ї мистецьки обдарованих людей. Її батько бондарював, займався теслярством і різьбленням по дереву. Мати була визнаною майстринею вишивання. Від неї й перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент, у якому, кажучи словами { Миколи Гоголя, «птахи виходять схожими на квіти, а квіти – на птахів».
Дитинство Марії було затьмарене страшною недугою – поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною та спостережливою, загострило слух і зір. Усі предмети, що оточували ; дівчинку, ставали учасниками живої захопливої гри, інколи – | сумної, частіше – яскравої і святкової. Прихід до мистецтва був зумовлений одвічним селянським потягом до роботи. Не маючи можливості працювати в полі через хворобу, майбутня майстриня свою енергію і працелюбність почала вкладати в мистецтво, адже прагнула приносити радість людям.
Художниця згадувала: «Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий ґлей. Набрала його в пелену й розмалювала нашу хату…». Кожен приходив подивитися на цю дивину. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити…
Марія Приймаченко постійно навчалася в рідної поліської природи. У її картинах знаходять утілення ще язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів. За цими роботами стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя. Процес її творчості являє собою феномен дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого. У світ виходять небувалі, часом химерні образи, вигадливі декоративні композиції, які щедро випромінюють енергію доброти й наївного зачудування світом. Творчість великої української художниці є незбагненним, таємничим і прекрасним явищем, яке впродовж тривалого часу привертає увагу дослідників і шанувальників мистецтва.
Її «звірина серія» останніх років – явище унікальне й не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Фантастичні тварини – це витвір геніальної уяви художниці, таких не існує в природі. «Дикий чаплун» – від слова «чапати» – таку назву придумала Приймаченко одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, здатних продиратися крізь вільхові зарості й узагалі – крізь таємничі хащі життя. Загадкові звірі художниці завжди мають свою земну першооснову, і поштовхом до їх народження часом стають реалії сьогоднішнього дня. Приймаченківські фантастичні тварини – це й пересторога, і заклик до дружби, до миру.
Марія Оксентіївна була не тільки прекрасним художником, а й талановитим поетом. Заримовані назви картин свідчать про її феноменальний хист відтворювати музику, пісню. Приймаченко-поет реалізувала себе у власних підписах до картин, які легко запам’ятовуються: «Три буслики у горосі живуть у нас і досі…», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть» та інші.
Останні роки життя стара недуга скувала Марію Оксентіївну, вона не підводилася з ліжка, однак продовжувала спілкуватися зі світом — малювати…
(452 слова)
Із журналу