Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала понад сорок років. Видатні діячі культури були земляками – обидва народилися й виросли на Харківщині, але перше знайомство відбулося у Петербурзі тільки в 1887 році.

У столиці щорічно відзначали річницю народження Тараса Шевченка, на яку збиралося українське земляцтво. Святкува­ли її й того року. Коли Яворницький прибув на вечір, Рєпін підійшов до нього і запропонував сісти поруч.

Між ними зав’язалася задушевна розмова. Говорили про Україну, Запорозьку Січ, розпитували один одного, над чим працюють. Рєпін розповів Яворницькому про свою працю над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим. Його цікавило, що скаже про картину найбільший знавець Запорозької Січі Дмитро Яворницький, якого він запросив до майстерні.

З першого ж погляду картина Яворницькому сподобалася. Він зі щирим захопленням хвалив автора, а потім з радістю вигукнув:

– Так беріться ж, дорогий Ілле Юхимовичу, за велику кар­тину, за святе діло! Адже Ви у своїх «Запорожцях» відобра­жаєте одну з героїчних сторінок боротьби українського наро­ду проти турецько-татарської агресії!

Рєпін уважно вислухав Яворницького, а потім відповів, що для цієї картини йому багато чого не вистачає.

Дмитро Іванович здогадався, чого тут не вистачає. Він при­гадав свою колекцію, зібрану ще за студентських років, коли з торбою за плечима ходив курними дорогами по слідах запо­рожців і з великою пристрастю збирав усе, пов’язане із Запо­розькою Січчю. Його колекція налічувала понад триста екс­понатів.

Дмитро Іванович запропонував Рєпіну необхідне для його картини: книжки з історії запорозьких козаків, колекцію зброї, жупани, чоботи, кобзу, люльки. Віддав фотознімки за­порозького прапора, на котрому зображені запорожці, що пливуть на галері по Чорному морю, фотографії нащадків запорожців, фоторепродукції старих картин, знімки Дніпров­ських порогів.

Яворницький приводив до майстерні живописця багатьох своїх земляків і знайомих – прототипів, котрі позували Рєпі­ну під час творення картини. Це була найголовніша і най­істотніша допомога художнику.

Ілля Юхимович гаряче взявся до роботи. Працював він над «Запорожцями» майже дванадцять років. На великому полотні одна за одною з’являлися все нові й нові козачі фігури. Вони здавалися Дмитрові Івановичу чудовими, а художник запев­няв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем». Було, доторкнеться – і зовсім інакше виходить, краще, виразніше.

Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань. Коли Рє­пін їхав на Кубань, Яворницький порадив зустрітися з козаком-станичником Василем Олешком. У його обличчі, ху­дожник помітив риси схожості з уявленим образом Івана Сір­ка. Зібрані матеріали допомогли створити багато етюдів, які потім художник переніс у картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Яворницький щедро допомагав Рєпіну увічнити одну із славних сторінок історії України, глибше вивчити життя, звичаї народу.

Зворушлива дружба двох побратимів дала рясні плоди. До нас дійшли заповітні слова Рєпіна, у яких він уболіває за долю України. Художник клопочеться, щоб на доброму ґрунті розцвів український стиль у мистецтві, адже український спі­вучий народ має особливе право на своє особливе мистецтво.

(452 слова)
За І. Шаповалом