Творчість Івана Петровича Котляревського ознаменувала собою початок нової ери української літератури. З порівняно невеликого за обсягом творчого доробку письменника почина­ється потужний рух національного відродження. Поема «Енеїда», над якою Котляревський працював майже три десяти­ліття, стала епохальним за своєю громадською та художньою значущістю явищем у духовному житті українського народу, визначила змістовий напрям і форму нашому письменству.

Життя і творчість Івана Котляревського припали на час, коли, здавалося, самі підмурки національної ідеї відбували одне з найсерйозніших випробувань на право свого існування взагалі. Невблаганна самодержавницька діяльність розбивала на друзки сподівання українського народу. Могутній і тоталь­ний імперський тиск мав остаточно привести до знищення навіть можливих проявів національного духу.

Поневірянням, визиском, кров’ю вписано в літопис історії українського народу сторінки немилосердного XVIII століття. То був час, коли на історичному роздоріжжі народ міг втрати­ти все: надії, традиції, культуру, майбутнє і, зрештою, себе. Стихійні процеси щораз захлиналися під безжальною силою і жорстокою сваволею царських сатрапів. Набирало розмаху кріпацтво з його дикунською мораллю та антилюдяними за­конами. «Доборолась Україна до самого краю», – писав її ге­ній Тарас Шевченко.

І раптом серед мертвої тиші лунає сміх – зневажливий, саркастичний, життєрадісний. Той сміх не тільки пробудив у душах людей почуття гідності, а й повернув віру в себе, у свою неповторність і значущість.

Мабуть, жоден народ у світі не наділяє такими повнова­женнями своїх митців, як український. Особливо це стосу­ється літераторів. Слово завжди було в особливій пошані в нашої громадськості, а тому письменники сприймалися нею майже як пророки. Зрештою, осягаючи нашу історію й зу­пиняючись на реаліях сьогодення, ми переконуємося: у тому, що незалежна Україна відбулася, – заслуга нашого письменництва.

Отже, розглядаючи Котляревського лише як літератора, годі й думати про повноту сприйняття цієї суспільної постаті. Тільки мірки громадсько-літературні здатні реально показати його масштабність і значення.

Уже сучасниками «Енеїда» сприймалася як своєрідна хрес­томатія народного життя, панорама побуту і звичаїв. Іван Котляревський узяв з поеми Вергілія лише основну сюжетну лінію та імена головних героїв. Основним джерелом і натхнен­ня, і поетичної матерії слугувала для митця тогочасна дій­сність. Найважливіше ж те, що письменник поставив перед собою досі не чуване завдання – передати все новими творчими методами.

Українські типи, реалії побуту, несподівані ситуативні ходи й позиції письменник відтворював з незвичайною щиріс­тю та виразністю. Щедрий гумор лише доповнював образну завершеність героїв поеми.

За міфологічною ширмою чітко проступають обриси того­часного суспільства, сповненого життєвих несправедливостей. Національна ж особливість характеру українського народу – непоборна волелюбність, що здатна стерти всі перешкоди на своєму шляху.

Цією світлою ідеєю пройнято «Енеїду». За словами Олек­сандра Білецького, «сила і причина довговічності цього тво­ру – в єдності авторського задуму і стилю. Ця єдність – у надзвичайно життєствердному, оптимістичному стихійно-реалістичному світовідчутті, яким пройнято поему». Вона «стала першою друкованою пам’яткою української літератури, що немовби завершувала період довгого життя і в той самий час відкривала перспективи нового розвитку і, незважаючи на свою комічну зовнішність, була серйозною за своїм громад­ським значенням».

(451 слово)                                              Із журналу