Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснювані етапи: перший — обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інве­стицій на розрахунковий період (рік, кілька років); другий — ви-значення конкретних джерел їхнього фінансування.

За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворен­ня основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів ви­робничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо роз­робленим проектом.

Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприєм­ства зумовлює необхідність ретельного складання програми (пла­ну) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення).

Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи: перший попередньо- приблизнизних розрахунків(на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий — прямих роз­рахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і реконструкції або розширення підприємства).

Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві зумовлює вже не просто розширене відтворення ос­новних фондів, а потребує докорінної перебудови техніко-техно-логічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхід­ного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв’язані з маркетинговими досліджен­нями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техні-ко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимо­ги покупців. За таких умов підприємству слід бути готовим також і до необхідної диверсифікації виробництва, яка може зумовити мобілізацію значних інвестиційних ресурсів.

Якщо за певних причин (помилки організаційного періоду, рап­тове істотне зростання цін на нове устаткування тощо) акумульо­ваної суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінан­сування заміни застарілого устаткування, то для покриття части­ни, що її бракує, треба використати інші (внутрішні) джерела фор­мування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого при­бутку).

Забезпечення фінансування розширеного відтворення основних фондів за другим і третім варіантами економічної ситуації підприє­мства (істотне збільшення обсягу продукції, що виробляється, або організація виробництва нових видів товарів відповідно до попиту ринку) є складним господарським завданням. Для того, щоб його правильно розв’язати, потрібне глибоке економічне обґрунтування вибору тих чи тих джерел формування необхідних реальних інве­стицій (капітальних вкладень).

Особливо ретельного обґрунтування потребує клопотання підприємства про надання йому прямої чи непрямої державної суб­сидії. У ньому треба відобразити такі питання: необхідність і мета фінансової допомоги, розмір державних коштів і ефективність їхнього використання, потреба у кредитних та податкових пільгах тощо. Глибоко обміркованим має бути й підхід до залучення за­кордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що да­ють змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищува­ти загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва, але інколи можуть поставити його в надто велику залежність від іноземного інвестора.