Одним значним твором, який був наслідком творчої співпраці Вакенродера і Тіка, є роман “Мандри Франца Штернбалъда”, перша частина якого з’явилася 1798 р. Роман був спільним задумом друзів, однак хвороба та смерть завадили Вакенроду взяти участь в його написанні, і написаний він був одним Тіком. Проте вплив Вакенродера, його присутність інтенсивно відчуваються в творі, особливо в першій його частині, де Тік передусім прагнув дати розгорнуте художнє вираження ідей свого друга. Як виважено визначає О. Михайлов, “дуже багато в романі написано Тіком за інерцією – під впливом вражень від задумів Вакенродера. Під враженням від цих задумів Тік створює роман про митця і про мистецтво. Під впливом Вакенродера Тік, віртуозно багатогранний письменник, який ніколи ніби сам собі не належав, стає письменником-романтиком якраз в пору становлення німецького літературного романтизму, точніше ж кажучи, вмілим белетристом – “попутником” романтизму, чия письменницька ваговитість, авторитетність змушує забувати про все те неромантичне, абсолютно чуже романтизму, що завжди залишалося в творчості Тіка”.

Дія роману віднесена до XVI ст., до доби зрілого Відродження, мистецтво якої особливо захоплювало Вакенродера й Тіка, зазнаючи, щоправда, певної медієвізаціі в їхньому сприйнятті й витлумаченні. В романі розповідається про мандрівку, яку молодий живописець Франц Штернбальд, учень Дюрера, здійснює по Німеччині, Нідерландах та Італії з освітньою метою – ознайомлення з мистецтвом і митцями різних країн, що і він, і його учитель Дюрер вважали необхідним для формування справжнього майстра. Основний зміст роману становлять зустрічі героя з творами мистецтва й митцями різних країн, розмови й сперечання про мистецтво, натхненні імпровізації на мистецькі теми, які, однак, не відзначаються- особливою глибиною та оригінальністю. Найцікавіші думки йдуть від Вакенродера, причому у Тіка вони отримують розтягнуте й риторичне вираження. Немало місця займають в романі описи природи, зокрема улюбленого Тіком лісу, а також екстерьєри міст, де побував Штернбальд.

“Мандри Франца Штернбальда” – це дійсно перший романтичний роман про мистецтво й митця, в цьому його домінуюча тема і його пафос. І все ж, на відміну від “Генріха фон Офтердінгена” Новаліса, який з’явився трьома роками пізніше, мистецтво не є в ньому чимось субстанційним, справжнім центром і сенсом буття. Новаліс у своєму романі робить спробу “зняти” прозаїчну реальність і на її місці ствердити романтично-поетичну утопію, названу середньовіччям. В романі Тіка знаходимо щось зовсім інше, в ньому основи життя лишаються непохитними. Як писав Н. Берковський, “селяни й ремісники у Тіка працюють, як працювали, купці й промисловці наживаються, і серед цих ординарних справ та інтересів розміщується мистецтво – серед найзвичайнішої повсякденності митці розбивають свої намети”. Тому й почуваються вони непевно, їм потрібно весь час декламувати вищість і самоцінність мистецтва, переконувати в цьому самих себе й інших, чим і займаються немало Франц Штернбальд та його друзі.

Цікавіша й сильніша в романі Тіка перша частина, коли він ще майже повністю залишався,в полі впливів Вакенродера. Написана вона панорамно, з зосередженням уваги на проблемах мистецтва, фабульність в ній украй ослаблена, що, очевидно, непокоїло белетристичне сумління Тіка. В другій частині він прагне виправити становище, приділяє дедалі більше уваги фабульній інтризі, тривіальним мотивам любові Франца до загадкової незнайомки і його не менш загадкового походження, що знижує рівень твору. Роман мав складатися з трьох частин, але остання залишилася ненаписаною.

Серед творів Тіка, написаних наприкінці XVIII- початку XIX ст., коли його творчість перебувала в епіцентрі німецького літературного життя, слід ще вказати на його казки й оповідання в народно-фольклорному дусі (”Петер Леберехт”, “Білявий Екберт”, “Рунеберг” та ін.). Тут він виступає зачинателем ще однієї з найважливіших тенденцій в німецькій романтичній літературі. Помітними й своєрідними явищами раннього німецького романтизму були також комедії Тіка, теж пов’язані з фольклорно-казковою стихією – “Кіт у чоботях” і його продовження “Принц Цербіно”, “Світ навиворіт” та “Життя і смерть Червоної шапочки”.

Активне письменницьке життя Тіка продовжувалося ще кілька десятиліть, але його творчість вже не виходила на авансцену німецької романтичної літератури, хоч з-під його пера з’явилося ще кілька вдалих творів, як, наприклад, повість “Життя поета” (1825), в якій він виводить Шекспіра і його сучасників, драматургів Марло і Гріна, або оповідання “Життя ллється через край” (1839), справжній шедевр його новелістики. В цілому ж, попри окремі спалахи, рівень його творчості знижується, послаблюється і її романтичний характер. Все більше вона вписується в бідермайєр, специфічний феномен німецько-австрійського художнього життя і культури 20-40-х років минулого століття. Це було мистецтво, що відповідало запитам заможного й освіченого бюргерства, тут романтизм зрікається “крайнощів” і “одомашнюється”, втрачає духовну напругу й бунтівли-вість, проймаючись здоровим глуздом та затишністю бюргерського існування і перетворюючись зрештою на його своєрідну декорацію.