Внутрішніми передумовами опозиційного руху були практично бездержавний статус України, панування партійно-радянської бюрократії, утиски національного культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація корінного населення і особливо послаблення тиску тоталітарного режиму. Основними течіями опозиційного руху в Україні були:

• Самостійницька (національно-визвольний рух підпільних груп) – за державну незалежність України, за вихід її зі складу СРСР; вимагали духовного і культурного відродження народу, зокрема його національної гідності та самосвідомості, збереження і примноження традицій, мови, правдивого висвітлення історичного минулого.
• Національно-культурницька (шістдесятники) – проти переслідування за переконання, проти незаконних арештів, за надання українській мові статусу державної в республіці
• Правозахисна – вимагали дотримання Конституції та законів, ідей гуманізму і демократії, свобод і прав людини
• Релігійна опозиція – за реабілітацію та легалізацію Української греко-католицької церкви, протестантських церков і течій, за вільне здійснення релігійних обрядів, повернення відібраних державою храмів, тощо.

Дисиденти засуджували тоталітарні методи управління народним господарством, централізоване планування, обмеження прав громадських організацій. Вони пропонували відновити ринкові відносини, приватну ініціативу, зробити трудівника господарем виробництва. До них належали: генерал П. Григоренко, юрист Л. Лук’яненко, науковець М. Горинь літератор В. Марченко, поет В. Стус, художниця А. Горська, а також В. Чорновіл, О. Заливаха М. Руденко, Ю. Литвин, В. Мороз