Серед численних жіночих свят найзнаменнішим є свято святої великомучениці Катерини, що припадає на 7 грудня. У давнину це було свято Дівочої долі, але згодом церква пов’язала його зі святою Катериною. Життя Катерини припадало на кінець III — початок IV століття — період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміана. Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса. Здібна та допитлива дівчина вивчала філософію, діалектику, ораторське мистецтво, риторику, була обізнана з творами видатних на той час лікарів, знала чимало мов. Мати Катерини була таємною християнкою, і через неї дівчина познайомилася з християнським ученням. Катерина навернула в християнську віру багатьох людей. Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього. «Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях. Хай він буде подібний до мене в благородстві, у красі, у багатстві та в розумі; якщо ж у нього буде відсутній хоча б один хист, він невартий мене». Довго шукали батьки нареченого, але все було даремно. За порадою вони звернулися до старця, який і вирішив схилити її до пізнання Христа. Він сказав дівчині: «Знаю тільки прекрасного юнака, який перевершує тебе в усіх обдаруваннях; краса його перевершує сяйво сонця, премудрість — це все, що створене; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові, і від цього воно не зменшиться, а стане більшим; благородство його невимовне». Образ цього юнака схвилював Катерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про нього, мріяла стати його дружиною. Благочестивим життям та молитвами Катерина досягла такого стану, що їй дано було побачити у видінні цього прекрасного юнака, тобто Ісуса Христа. Він подарував дівчині обручку та сказав: «З цього дня приймаю тебе в наречені вічні; не буде у тебе віднині жениха земного» (М. Шкода; 291 сл.).