Коли я була малою, у мене було багато всяких ляльок та забавок. Пам’ятаю, наприклад, цілий «гарнітур» — канапка, столик і крісельця, стільчики з темного різного дерева для ляльчиних покоїв, зелену карету, усяку худобу тощо. Звичайно, було кілька ляльок, що мали дуже гарне вбрання: так — чорнява та синьоока мала чудове українське вбрання, червону шовкову сукню та синю вовняну; білява, з карими очима, мала все біле шлюбне вбрання та рожеву сукню, уся в плетиві, і ціле зимове одіння.
Але я та Маруся (дівчина моїх літ, що жила в нас) та тринадцятилітня нянька Настя (мені самій тоді було ледве сім літ), що разом із нами, меншими, захоплювалась забавками, щось мало гралися тими пишними ляльками. Нам були миліші ті ляльки, що ми власними руками робили з платочків.
Напевне, усім відомо, як робляться такі ляльки: зав’язується вузлик з білого платочка — це голова; на вузлику малюються брови, очі, ніс та вуста. Потім скручується другий верчик і прив’язується впоперек під головою — то руки. Тоді вже таку ляльку прибирають. Сяк-так шиється сорочка, стан обгортається червоним або рябеньким платочком — то ніби спідниця, менший та вужчий, іншого кольору платочок — попередниця; плечі загортають хусткою, звичайно чорною, а голова зав’язується теж хусткою, тільки барвистою.
Коли ж лялька — чоловік або парубок, то її, без довгої роботи, усю обгортають чорним або сірим і підперізують якою-небудь кольоровою вовниною.
Таких ляльок у нас потроху набралося дуже багато. Думаю, що то не буде занадто, коли я скажу, що у нас їх було з півсотні (Н. Кибальчич; 238 сл.).