Особлива роль у цьому процесі належала гуртку київських книжників, зусиллями яких у другій половині XV ст. в українське культурне оточення, вперше були зараховані твори «філософського змісту», із «суто філософічними інтересами». Це передусім енциклопедична праця «Арістотелеві врата», або «Тайная Тайних», яка національною мовою несла інформацію не лише з філософії (онтології, гносеології), етики, а й медицини, фізики тощо. Вперше українською мовою подані думки видатних мудреців арабського світу Ібн-Сіни, Ібн-Рошда, античних авторів — Арістотеля, Гіппократа тощо.

Глибоке усвідомлення своєї національної належності характеризувало всіх найвизначніших представників гуманістичної культури України XV—XVI ст.: П. Русина, С. Оріховського-Роксолана,  Г. Чуй-Русина та інших, які збагачували національну культуру західними ренесансно-гуманістичними ідеями, формували основу культури українського козацького бароко.

Розвиток гуманістичних ідей на українському ґрунті вплинув на організацію і розгортання освітньої справи в Україні. З’явилася мережа культурно-освітніх центрів, найвпливовішим серед яких був Острозький, заснований 1576 р. на Волині князем К. Острозьким. У своїй структурі центр мав академію, друкарню і літературний гурток, члени якого готували до видання навчальні посібники, інші книги, що їх друкував Іван Федоров. Це «Азбука» і «Буквар», «Біблія», «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького (1587) та ін.

У розвиток української філософської культури вагомий внесок зробили також братства, що виникли в Україні в останній чверті XVI — на початку XVII ст. Створюючи розгалужену систему шкіл, вони сприяли широкому розвитку освіти, її демократизації, що сприяло становленню професійної філософії в Україні.

Одним із перших і найавторитетніших з-поміж братств було Львівське Успенське братство.

Завдяки всебічній підтримці гетьмана реєстрового козацтва П. Конашевича-Сагайдачного значного авторитету і впливу набуло Київське братство, при якому було відкрито школу. З її діяльністю пов’язані імена І. Борецького, М. Смотрицького, Ф. Ієвлевича  і особливо Касіяна Саковича, роль якого в розвитку гуманістичних традицій і загального піднесення філософської думки в Україні досить помітна. Він вивчає співвідношення внутрішнього і зовнішнього в людині на основі кореляції його з об’єктивним світом, в чому простежується рефлекторне тлумачення психічного. Багато працював К. Сакович над збагаченням категоріального апарату української філософії, поповнюючи його термінами і поняттями, виробленими тогочасною світовою філософією.