Спираючись на Біблію, твори східної патристики, братчики шукали відповіді на актуальні питання тогочасної дійсності. Тому підхід до осмислення джерел був вибірковим, їх інтерпретували відповідно до потреб часу, включали в контекст ідеологічного обґрунтування народно-визвольної боротьби, що відбувалася у формі боротьби за відродження і зміцнення руської віри. Тобто, прагнучи зберегти традиції, використовуючи старі ідейні форми, братчики наповнювали їх новим соціально-філософським змістом. Навіть на ранньому етапі розвитку братського руху, коли переважали давньоруські і східнопатристичні джерела, братчики переписували і видавали твори, у яких традиційні ідеї східної патристики були лише структурними елементами в системі їх бачення тієї чи іншої проблеми. У них було немало роздумів і міркувань, що тяжіли до реформаційної ідеології чи могли бути сприйняті як суголосні їй.

До таких творів належить «Алфавіт духовний» Ісайї Копинського, діяча Львівської, а потім і Київської братських шкіл, присвячений проблемі людини, піднесенню в ній морального, розумного і духовного начал. Одне з центральних місць у творі відведене проблемі самопізнання. Пізнаючи себе, людина розкриває свою двонатурність — те, що вона тілесна і духовна, зовнішня і внутрішня. У зв´язку з цим перед нею виникає дилема, чому віддати перевагу: минущому, суперечливому, тлінному світові, з яким вона пов´язана тілом, чи своєму внутрішньому єству, розуму, безсмертному духові, яким вона подібна до Бога. Автор надає перевагу другому шляху, що, на його думку, веде до пізнання Бога, єднання з ним, досягнення блаженства не лише на небі, а й на землі. «Познавый бо кто истинно себе, позна Бога, и познавый Бога, позна себе, с Богом соединен єсть». Це знання Бога передбачає як пізнання людиною себе, так і попереднє пізнання зовнішньої природи.

Концепцію самопізнання автор розвинув у теорію «умного діяння», яка охоплює такі послідовні етапи, як моральне самовдосконалення, працю, що стає потребою і радістю, зречення світу тілесних речей, очищення і просвітлення розуму, самозаглиблення, пізнання Бога та поєднання з ним. І тоді, ще до воскресіння тіла, на землі людина воскресає душею, набуває божественної благодаті, досягає Царства Небесного. Бог «весь в тебе єсть, внутри тебе царство небесное, ты же его инамо ищещи, внутрь тебе пристосущное наслаждение, ты же о нем не разумешу». Це дуже близько й до «мысленного рая» ісихастів, і до того, про що згодом писав Сковорода.

Суголосна у поглядах з «Алфавітом духовним» книга українського письменника і мислителя Віталія з Дубна (? — прибл. 1640) «Діоптра».