Неотомізм. Головними представниками цього напряму є Марітен, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф.Аквінського, поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля, Хайдеггефа, Ясперса.
Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності бога та об’єктом його управління.
Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, над-природне буття і буття, створене богом. Абсолютне буття – бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку неотомістів, неспро-можний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одну. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі /бога/. Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, що здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання – це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.