Марксистська філософія, безумовно, важливий етап в розвитку світової філософії. В процесі самостійної роботи доцільно ознайомитись з біографічними моментами життя та діяльності Карла Маркса /1818-1883 рр./ та Фрідріха Енгельса /1820-1895 рр./, які дають уявлення про основні напрями творчої та суспільно-політичної діяльності засновників якісно нової філософії, нового способу мислення. Маркс і Енгельс неодноразово згадували: що їх світогляд формувався під величезним впливом Гегеля, згодом Фейєрбаха, Цей фактор особливо важливий для розуміння процесу становлення проблематики ідей, що розробляли Маркс і Енгельс. Найкраще уявлення про зміст марксистської філософії дає ознайомлення безпосередньо з першоджерелами.
1932 року, майже через півстоліття після смерті Маркса, були вперше надруковані “Економічно-філософські рукописи 1844 рр. Ця праця має величезне значення для розуміння гуманістичних ідей і взагалі комплексу ідей Маркса, що продукують принципово нові підходи до розуміння людини та суспільства. Базуючись на ідеях Фіхте та Гегеля про активну діяльність суб’єкта, Маркс вперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворювальної суспільної практики. Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства, в основі якого лежить людська праця. Рукописи пройняті гуманістичними розумами, аналізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства. Ідея відчуження людини в суспільстві, де панує приватна власність, -головна в цій роботі Маркса. Він доводить, що в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, економічній сфері. Це вже протилежна гегелівській точка зору, оскільки вона носить матеріалістичний характер. Маркс звинувачує приватну власність в тому, що вона кінець кінцем породжує всі форми відчуження, тому він займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох ВЛАСНИКІВ виникає один власник – держава, яка експлуатує і поневолює людину. Маркс стверджує ідею про необхідність перетворення “приватної власності” у реальну власність кожного індивіда, а натомість – в реальне “присвоєння людиною» відчуженого від неї багатства”, йдеться про все багатство – матеріальне і духовне, тому людина вільного суспільства, де зліквідовано відчуженість, – це людина багата, багата різнобічними потребами; інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в злагоді з суспільством і природою. Маркс гостро критикує так званий “казармений комунізм”, який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості.
Нова концепція суспільно-історичної практики, запропонована Марксом, розкрита в його “Тезах про Фейєрбаха”. Суть матеріалістичного розуміння історії викладено в першому розділі “Німецької ідеології” Маркса і Енгельса. Завдяки цьому був сформульований принцип, що дає змогу наукового вирішення питань розвитку суспільства. Принцип матеріалістичного розуміння історії спирається на визнання самого факту існування простих, ясних, очевидних кожній людині передумов її життя. Ними є матеріальні передумови, які створюють індивіди, які створені попередніми поколіннями людей. Таким чином складається цілісна концепція суспільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя, пов’язаних з ним форм людського спілкування» породжених базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.
Концепція практики як основи і головного змісту людського життя дає підставу Марксу для гострої критики всього попереднього матеріалізму, як метафізичного, споглядального, як такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальчої практики потребував адекватного методу пізнання – діалектики. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба “поставити на ноги”, тобто наповнити матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Енгельсом в його працях “Діалектика природи” та “Анти-Дюринг”.
Марксизм як певна філософія і суспільно-політична доктрина швидко набув послідовників і популяризаторів в Європі, Америці. В Німеччині – це Й.Діцген /1828-1888 рр./ та Ф.Меринг /1845-1919рр./, у Франції – П.Лафарг /1842-1911 рр./, в Італії – А.Лабріола /1843-1904 рр./, в Росії – Г.В.Плеханов /1856-1918 рр./, М.І.Зібер /1844-1888 рр./ – в Україні.
Г .В. Плеханов написав багато творів з історії філософії, історії релігії та атеїзму, економічної думки, робітничого руху, з теорії мистецтва і літератури, в яких розробляв і обґрунтовував ідеї марксизму. Маючи рідкісну ерудицію, Плеханов у захопливій і доступній формі роз’яснював найскладніші філософські питання, наводив яскраві приклади з різних галузей життя. Говорячи про відмінність між діалектикою Маркса і Гегеля, Плеханов підкреслював, що “Карл Маркс сказав про себе з повним правом, що його метод являє собою цілковиту протилежність методові Гегеля”, що гегелівська діалектика носила непослідовний характер, оскільки визнавала розвиток лише у минулому. Він глибоко роз’яснював положення про вічність матерії, основні форми її існування, про рух, простір і час, пізнаваність світу. Особливо велику увагу приділяв викладенню матеріалістичного розуміння історії, матеріалістичному тлумаченню процесу виникнення суспільних ідей та їх ролі. На багатому історичному матеріалі досліджував роль видатних осіб в історичному процесі, критикував культ видатної особи.
М.І.Зібер, викладач Київського університету, був особисто знайомий з Марксом і Енгельсом. Високо цінував економічне вчення Маркса і доклав багато зусиль для його популяризації, палко захищав діалектичний метод. В Ш79 р. опублікував у журналі “Слово” статтю “Діалектика та її застосуванні до науки”, де виклав філософську частішу праці Енгельса “Анти-Дюринг”. Під впливом марксизм вчений обстоював положення про вирішальну роль матеріального виробництва в суспільстві, про закономірний характер його розвитку.
Велику роль в розвитку марксизму відіграв В.І.Ленін /1870-1924 рр./, видатний російський політичний діяч, революціонер, філософ. Основні філософські твори – “Матеріалізм і емпіріокритицизм”, “Філософські зошити”, “Про значення войовничого матеріалізму”, “Держава і революція”, “Три джерела і три складові частини марксизму” та інші. Розглядав питання про матерію, рух, простір і час, обґрунтував відмінність між філософським і природничим розуміння матерії. Значну увагу приділив проблемі істини, її об’єктивності, абсолютності і відносності, конкретності. Велике значення надавав правильному розумінню діалектичного методу, закону єдності і боротьби протилежностей. В праці “До питання про діалектику” розглянув сутність діалектики як всебічної теорії розвитку, протилежність діалектики і метафізики. Діалектика, підкреслював Ленін, це і є теорія пізнання, оскільки пізнання суперечливий, складний процес, а тому свідоме використання діалектики надзвичайно важливе в пізнанні істини.
Зверніть увагу на праці Леніна, присвячені державі, революції, класовій боротьбі, в яких з позицій того часу аналізуються і витлумачуються складні суспільні проблеми. Не можна не зазначити, що більшість його праць написані в гострій полемічній манері, в дусі нетерпимості до будь-яких відхилень від марксистських положень. Виступаючи проти ревізії марксизму, Ленін вважав за можливе відхилитись від ортодоксальних положень, мотивуючи це зміною історичних обставин. Так виникла теза про можливість перемоги соціалістичної революції в одні й окремо взятій країні – Росії – фактично селянській за своїм соціальним складом, політика непу тощо.
З виникненням СРСР і перетворенням марксизму в панівну ідеологію поглибився і процес його перетворення на догматичну схему. Після смерті Леніна цей процес завершився канонізацією всіх складових частин, в тому числі його філософської частини – діалектичного та історичного матеріалізму. Цьому сприяв вихід у світ так званого “Кратного курса истории ВКП/б/”, який особисто редагував Й.Сталін. Розділ про діалектичний і історичний матеріалізм був фактично оголошений ^неперевершеним зразком творчого марксизму” і покладений в основу Його викладання. Він становив надзвичайно спрощену схему марксистської філософії, відхилення від якої було дуже небезпечним і суворо контролювалось ідеологічним відділом партії. Філософія перетворилась на ідеологічну прислужницю партійної політики, апологетичне знаряддя його рішень. Ситуація щодо цього змінилася в часи так званої “хрущовської відлиги”, але загальна схема, основні філософські положення залишались непорушними. Безумовно, творчий процес неможливо зупинити зовсім, тому зверніть увагу на те, що і в галузі марксистської філософії працювало багато справді талановитих, плідних вчених, таких як, наприклад, П.В.Копнін, Е.В.Ільєнков, В.Ф.Асмус, В.О.Лекторський та інші.
Радикальні зміни економічного і політичного характеру в країнах колишнього СРСР не могли не призвести до переоцінки марксистської філософії. Критично оцінюючи догматизм, самозвеличення “єдино наукової” філософії, небезпечну претензію на монополію істини, не можна, однак, не погодитися, що в марксистській філософії, як і в кожній філософії, є позитивні, раціональні моменти, котрі не варто ігнорувати. Попри труднощі, що випали на долю радянського періоду, ця філософія зробила значний внесок у філософські питання природознавства, логіки, історії філософії і культури, антропології та екології, який знайшов гідне визнання світової філософської думки, їх треба вивчати, відокремлювати істину від помилок.