Кримські парки — це поєднання найбільш виразних ком­понентів природного ландшафту: гір, лісу і моря. Більше ста п’ятдесяти років пройшло від часу їх створення, а вигляд пар­ків практично не змінюється.

До найбільш популярних парків належать такі чудові пам’ятники садово-паркового мистецтва, як Алупкинський, Лівадійський, Массандрівський, Фороський, Симеїзький та інші парки Криму.

Крім унікальної природи кримських парків, їх об’єднує ве­личезна історико-культурна й художня цінність.

Алупкинський парк являє собою унікальний витвір садово-паркового мистецтва. Воронцовському палацу й парку в Алупці притаманні риси романтичного стилю. Парк створювався про­тягом 1830—1846 рр. (будівництво самого палацу закінчилося в 1837 р.). Для будівництва палацу запросили відомого англій­ського архітектора, одного з основоположників романтич­ної школи, Е. Блора. А саме будівництво палацу й припалацо-вої частини парку здійснив архітектор-будівельник В. Ґунт. Садівник К. Кебах створював парк протягом 25 років. Палац розташований на вузькому майданчику, зі східного й західно­го боків до нього ведуть підходи, виконані в стилі фортечної середньовічної архітектури — з нішами, переходами й двори­ками, що контрастують з витонченими декоративними веж-ками. Всі деталі й облицювання палацу виконані з місцевого сіро-зеленого каменю — діориту, тому складається враження, ніби весь палац вирізьблено зі скелі. Сам палац досить-таки по­хмурий, як і належить бути старому шотландському замкові, особливо похмурим видається північний фасад палацу. Але за­гальній похмурості палацу протиставляється світла й нарядна мавританська лоджія південного фасаду. В інтер’єрі палацу та­кож вражають контрасти: кімнати з панелями й стелями з тем­ного дерева і блакитна вітальня з м’якими лініями кутків, су­цільно оздоблена ліпленням з білих кольорів по блакитному фону. Таким же контрастом до загального (англійського) коло­риту інтер’єрів є пронизаний світлом зимовий сад з розкішни­ми рослинами й прекрасною колекцією скульптури. Характер­ні особливості ландшафту ділянки, відведеної під будівництво палацу, дали Е. Блорові чудову можливість розгорнути ком­позицію на добре знайому йому тему дикої природи гірської Шотландії з її скелями, водограями, ялинами, дубами й со­снами, навіяну модними у XVIII ст. шотландськими баладами. Гігантські нагромадження каменів Великого і Малого Хаосу складають єдину композицію з підніжжям і фантастичними вершинами гори Ай-Петрі та прибережними скелями, що громадяться біля кромки моря. Маса палацу з її вежками, витягнута в плані, ніби повторює обриси Ай-Петрі, вершина якої й сама скидається на фантастичний замок. Важко уявити більш повне злиття архітектури з природою!