СКАРБИ НІКОПОЛЬСЬКОЇ ЦЕРКВИ

Творче завдання: доповнити переказ власними мірку­ваннями щодо чудодійних сил ікон.

Дмитро Іванович Яворницький зайшов до церкви. Перед ним відкрилося рідкісне багатство, яке попало сюди з най­старішої запорозької церкви, що була до цього в селі Покровсь-кому.

Серед багатьох церковних речей вчений зразу ж звернув увагу на ікону Покрова Богоматері. Його вразив оригінальний витвір того майстра-маляра. На липовій дошці зверху була зоб­ражена Божа Мати, що її вважали, так би мовити, за патроне­су Січі, а нижче в повному озброєнні, в чоботях, широких ша­роварах, у жупанах, підперезаних зеленими поясами, з гладко поголеними головами — стояли чубаті запорожці. Вони були розміщені півколом по краях ікони. Посередині їх — запорозь­кий прапор, гармати, ядра, всілякі козацькі атрибути. Вни­зу ікони, від козаків, що стояли попереду, тягнувся майже до самого вуха Богоматері такий напис: «Молимся, покрий нас чесним твоїм покровом, ізбави от всякого зла». Трохи вище цьо­го напису зроблено другий: «Ізбавлю і покрию, люди моя».

Запорожці сліпо вірили в чудодійну силу цієї ікони. Трохи пізніше вона опинилася в музеї. Дмитро Іванович порадив по­пові скоріше позбутися її, щоб не влетіло часом від архієрея, бо запорожці не святі, а молящі вважають козаків за апостолів.

Як відомо, Дмитро Іванович мав мандат від синоду, з яким ходив по всіх церквах і вилучав з них усе, що мало будь-яке музейне значення. Ось і цього разу, показавши свого мандата попові, він зразу ж попрямував до престолу, де лежало вели­чезне Євангеліє. Спробував його підняти, а воно й з місця не зрушилося. «Що таке?» — подумав. Піп пояснив: «Це Єван­геліє святе, та й вагою воно два пуди, з місця не так легко його зрушити!» Розглядаючи рідкісне Євангеліє, Яворницький знай­шов дату — 1759 рік. У цій книзі самого срібла було 28 фун­тів. Користувалися цим Євангелієм тільки двічі на рік. Носив його завжди один дужий, побожний нікопольський дідусь. І це рідкісне Євангеліє теж перейшло до музею.

(284 сл)     (І. Шаповал)