Ми сидимо на березі моря. Мовчазно дивиться на нас місяць із темного неба. Світла смуга сріблястих плям віддаляється на чорній воді. З легеньким шурхотом ліниво находять на берег ледь помітні хвилі. Не ворухнуться дерева. Природа спить. Навіть прозорі хмари застигли у вишині.
Добре, що є Місяць, чи не так?
При місяцеві дивовижно добре мріяти.
Самі собою пишуться вірші на аркушах, осяяних його світлом. Але сам місяць завжди був недоступним для людини, загадковим…
Яке це щастя бути людиною, чи не так? Ну, а як ви гадаєте, навіщо люди летять у космос?
Може, на Землі стало тісно? Та ні. Місця скрізь скільки завгодно. Можливо, на Землі уже все зроблено-перероблено?
Також неправильно. Роботи скрізь багато. Може, летять по золото чи інші скарби? Ні! Людині не вистачає знань. Це тільки здається, що ми так багато знаємо. Тому що людина з кожним роком усе сміливіше, розумніше господарює на своїй планеті.
Досягнення людини величезні. І все ж цього замало. Наша Земля може дати нам набагато більше. Але щоб використати її неоціненні багатства, нам необхідно вивчити природу Землі, порівняти її з іншими планетами, навчитися піклуватися про неї, любити, як живу істоту.
(184 сл.) (За П. Клушанцевим)