Багатовікова історія людської культури нерозривно пов’язана з календарем, потреба в якому виникла давно, коли людина ще не мала писемності. Календар дає змогу регулювати й наперед планувати господарську діяльність, що особливо потрібно землеробським народам, до яких віддавна належать українці.
Етнографічні джерела засвідчують, що слов’яни користувалися різними типами календарів. Спочатку примітивним календарюванням (за сходом та заходом сонця) було визначено основний вимір часу — день, потім почали визначати й добу.
Як і коли у слов’ян з’явився перший календар, невідомо. Та археологічні знахідки, а саме глечик, виявлений у 1889 році в селі Ромашки Київської області, датований III ст., вказує на досить давнє побутування календаря на території України. Глечик у два ряди опоясаний різноманітними значками, розшифровка яких достеменно показала, що це і є давньослов’янський календар. Тип календаря — місячно-сонячний, тобто тісно пов’язаний із сільськогосподарським циклом робіт.
(131 сл.) (О. Ковальчук)