Декілька років тому я придбав маля нутрії, яке ми назвали Кузя. Це була кумедна істота, розміром із пацюка і з тонким хвостом, вкрита сіро-жовтою пухнастою шерсткою, з кумедною мордочкою, на якій блищали темні бусинки очей і стирчали довгі вуса. Чорні, немов у рукавичках, передні лапки з акуратними пальчиками були схожі на лапки маленької мавпочки.
Коли Кузя підріс, ми стали брати його із собою на прогулянки до лісу. Він спокійно сидів за пазухою чи лежав на плечі, але як тільки його випускали на землю, намагався втекти. Втікача ловили за хвоста, при цьому він незадоволено верещав, але ніколи не намагався пустити в хід свої міцні оранжеві різці.
Ми завжди зупинялися в одному й тому ж місці, біля лісового струмка. Почувши воду, Кузя стрибками біг до струмка, пірнав, а потім довго плавав, із води сам ніколи не виходив. Доводилося ловити його за хвіст. Тоді Кузя довго і поважно чепурився, сидячи на широких задніх лапках.
(150 сл.) (За С. Ашитковим)