Багато тисяч років тому в приазовських степах жило плем’я молочаїв. І були в племені двоє хлопча-ків-ровесників, Яр і Гул, які з дитячих років завзято змагалися одне з одним, намагаючись в усьому бути пер-шими. Часто зчіплялися в боротьбі, яка виснажувала обох, але не виявляла переможця.
Настав час юнакам ставати мужами. Зібралося все плем’я і вирушило до Гори Бика, біля якої просили люди милостей, вдалого полювання та інших благ. Ватажок племені підвів юнаків до чаклуна, який владарював там.
Чаклун відвів хлопців до печери, викресав вогонь. На освітленій стелі всі побачили зображення четвірки биків, які стояли колом — хвостами всередину, наставивши роги на невідомого ворога.
Чаклун пояснив хлопцям, що й вони так, як ці бики,повинні захищати своє плем’я, забувши про всілякі чвари. Тільки в такий спосіб можна подолаєте ворожі племена й захистите стоянку від хижих звірів. А ще чоловік сказав, що тільки вирушивши на полювання і вполювавши великого звіра, вони доведуть, що рівня чо-ловікам племені й тільки тоді він висіче на кам’яній скелі їхні стопи.
Яр узяв із собою на лови списа, кам’яного ножа, кресало. Зустрілись із Гулом, пішли в степ. Дорогою пос-перечалися. Яр пропонував шукати вовчу стежку до води, а Гул — нору звіра. Так і розійшлися.
Яр швидко відшукав на стежці широкі відбитки вовчих лап. Викопавши на ній яму, сховався в траві, чека-ючи на звіра.
На ранок наступного дня з’явився здоровенний, з кудлатою шерстю на загривку вовк. Спокійно пройшо-вши стежкою, перед самісінькою ямою вовк спинився, гребонув настил передньою лапою, позадкував. Потім, сильно відштовхнувшись, розбігся і переплигнув яму. Від несподіванки Яр тільки очима кліпнув. Вовк величез-ними стрибками понісся просто до Ярової засідки.
Хлопець схопив списа і кинув у вовка. Спис застряг у вовчому загривку, а тварина зі страшним гарчанням плигнула на хлопця. Яр знав, що вовк одразу перегризає горло своїй жертві, й утягнув голову в плечі. Лежачи горілиць, обома руками схопив звіра за горло. Тривав страшний двобій людини й хижака… Непритомніючи, Яр почув короткий свист у повітрі.
Коли очуняв, побачив поруч звіра, який уже не ворушився. Закривавлений Яр повернув голову і побачив, що до нього простує… Гул, несучи широколисте помічне зілля, яке спиняє кров і гоїть рани.
— Приклади до рани. Я заночував біля нори, але проспав сірого. Потім побіг його слідом.
— Це твій вовк, — сказав Яр.
— Ні, твій.
—Він наш, — хитнув головою Яр.
Надвечір, коли вгамувався трохи біль Ярових ран, юнаки пішли з плавнів, несучи вовче тіло. Вони співали про вовчу силу, про свою відвагу, про те, як чаклун висіче на кам’яній скелі їхні стопи.