Це гарне місце. Води Тиси і дорога, що в’ється вздовж неї, малюють на землі витончений візерунок; вкри-ті лісом гори підходять зовсім близько, створюючи враження не лише захищеності, а й відчуженості від світу, навіть найближчого. Встановлення кілька років тому скромного знака «Центр Європи» в кількох кілометрах від закарпатського міста Рахова стало одним з проявів незалежності України та демонстрацією її належності до Заходу.
Але при згадці про український центр Європи іноземці здивовано знизують плечима і переходять на інші теми. Адже центр Європи, на думку кожного громадянина світу, — це щось зовсім інше, ніж маємо сьогодні в Україні: достаток для більшості людей, конституційні свободи, чисті й гарні, як світлиця у доброї господині, міста, мережа довершених доріг…
Однак що буде з нами, з Європою, зі світом через сто чи двісті років? Історія свідчить, що реалії життя можуть зникати зовсім або переживати неймовірні метаморфози. Одні, колись нікому не відомі, міста й країни набувають могутності, а інші відходять у небуття або втрачають свою колишню велич. Наприклад, на початку XVII століття на карті світу ще не було такого міста, як Нью-Йорк, а сьогодні це фінансовий центр усього світу. А приблизно в той же час зійшла нанівець військова й торговельна могутність Венеції, незважаючи на її непере-можний флот і переповнені золотом банки. Захід же обертався тоді навколо Парижа, Лондона, Амстердама, Відня. Останні два міста не зберегли до наших часів свого колишнього світового впливу. Сьогодні «все тече, все змінюється» так швидко, як ніколи раніше. Але сучасники не здатні не лише адекватно оцінювати, а й помічати ці зміни. Це в майбутньому історики все розкладуть по полицях, а про нас казатимуть: «Сліпі, сліпі, сліпі».
Протягом тисячоліть центри торгівлі, промисловості, культури мігрували з однієї країни до іншої. Та чи завжди буде саме так? Здається, людям уже набридло жити в натовпі й на асфальті мегаполісів.
І чому б не уявити, що невдовзі фактичними центрами життя і творчості людства стануть саме такі оази в урбаністичних джунглях, як наші Карпати? Місця, яких у Європі залишилося не так уже й багато. Місця, де до горизонту котяться блакитні хвилі карпатських хребтів, де по дну кожної ущелини біжить між щедро заквітча-ними берегами прозорий примхливий «потічок»; де на поверхню землі всюди пробиваються джерельця смач-ної мінеральної води, а всі галявини так ретельно оброблені косарями, що можуть змагатися з британськими газонами. Якщо ми збережемо це Богом дане нам багатство, то воно має всі шанси стати справжнім і дуже привабливим «Центром Європи».