Усе наше життя пов’язане з мовою. Ми шукаємо найточнішого вираження думок або почуттів у словах. Можливості нашого пізнання безмежні, і так само невичерпними є можливості розвитку мови. Тому потрібно постійно дбати про наше слово, оберігати його коріння, леліяти його цвіт. Тоді наша мова буде багатою і спі-вучою, сповненою музики й чарівності, життєвої правди й поетичності.
Ось яка історія відбулася в далекому 1916 році, коли Галичина належала до Австрії.
У купе швидкого потягу «Львів-Відень» їхали англієць, німець, італієць та відомий львівський юрист. За-говорили про мови, і кожен почав вихваляти свою. Англієць стверджував, що Англія — країна великих завойо-вників і мореплавців, тому англійська мова відома в усьому світі. Це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса та інших великих письменників і вчених. Тому їй належить світове майбутнє.
Німець заперечив, сказавши, що німецька мова — це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Ав-стрії, які займають половину Європи. Це також мова філософії, техніки, армії, медицини. І тому саме німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і зауважив, що вони обидва помиляються. Адже мелодійною італійською мовою на-писані кращі твори епохи Відродження, лібрето знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні. Тому італійській мові належить бути провідною у світі.
Українець сказав, що не вірить у світову мову. Далі він наголосив на тому, що міг би також сказати, що його рідна мова — це мова незрівнянного сміхотворця Івана Котляревського, мова геніального Тараса Шевчен-ка, мова найкращої з поетес світу Лесі Українки, мова мислителя Івана Франка, який вільно володів п’ятнадця-тьма мовами, проте рідною для нього була українська. Українською мовою звучить понад триста тисяч народ-них пісень, тобто більше, ніж у німецькій, англійській та італійській разом узятих.
Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, — продовжував українець. — Але вашим шляхом не піду. Ви нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи зміг би кожен з вас своєю мовою ство-рити невелике оповідання, у якому всі слова починалися б з однієї букви?
— Ні, ні! Це неможливо, — відповіли англієць, німець та італієць.
— У ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, — звернувся він до німця.
— Нехай буде «п», — сказав той.
І українець склав таке оповідання, після чого всі визнали: багата українська мова житиме вічно поміж ін-ших мов світу…
Однак повернемося в наші дні, замислимося над долею України, яка залежить сьогодні від послідовності та рішучості у формуванні підвалин поліетнічної, але власне української держави, на реальне утвердження державності української мови в усіх сферах використання.