Геній Пушкіна набагато випередив свій час. У ліричних творах поета відбиваються найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслюють­ся теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. По­езія Пушкіна — це цілий світ, в якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, істо­рія людства, свобода особиста і суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось лише невелика частка мотивів його лірики.

Мотиви свободи і волі особливо піднесено звучать у творчості Пушкі­на на початку 20-х років. У цей період він підтримує тісні зв’язки з майбут­німи декабристами, а ода «Вольність» — своєрідне поетичне вираження ідей «Союза благоденствия». Та які б політичні пристрасті не кипіли, Пушкін, в першу чергу, залишався поетом. Його оду прихильно зустріли читачі й од­нодумці, але поет ніколи більше не звертається до цього жанру для створен­ня актуальної політичної лірики. Поет відчув, що новий час потребує не тільки нових тем, але й нового їх вирішення. Волелюбні мотиви набувають у його творчості пристрастності, яка була властива тільки інтимній ліриці, наприклад, вірш «К Чаадаєву».

Одна з головних тем творчості Пушкіна — тема поета і поезії. Ради-щев, Рилєєв були його попередниками в цій темі, визначили громадянську позицію поета у ставленні до явищ дійсності. Пушкін іде далі, його хви­лює проблема свободи творчості, відображена у вірші «Разговор книго-продавца с позтом». Книгопродавець окреслює традиційні поетичні теми:

И так любовью утомленньїй,

Наскуча лепетом молвьі,

Заране отказались вь

От вашей лирь вдохновенной.

Теперь, оставя шумньй свет,

И муз, и ветреную моду,

Что ж изберете вьі?

Позт:

Свободу.

У поезії «Пророк» поет говорить про свою відповідальність за все, що відбувається на землі. Пушкін звертається до образів міфології, Біблії. На початку вірша відображається духовна спустошеність поета, та усві­домлення своєї місії пророка надає нової сили почуттям і здібностям по­ета. Він приходить до висновку, що його місія не просто втішати, радува­ти людей або давати насолоду своїми творами, але й вчити читача, вести його за собою: «И бога глас ко мне воззвал: «Восстань, пророк, и виждь, и внемли, исполнись волею моей, и, обходя моря и земли, глаголом жги сердца людей!».

Любовна лірика Пушкіна напрочуд багата й різноманітна. Вона має певні особливості. Одна з них полягає в тому, що поет порушує існуючі правила й підкоряє форму змісту твору (немає чіткого поділену на жан­ри — елегію, романс, послання). Наприклад, відома поезія «К ***» (Ганні Петрівні Керн), з одного боку, виглядає, як послання, але має певні риси романсу і навіть елегії.

Але Пушкін не тільки новатор форми, в любовній ліриці він створює нову мережу цінностей, яка спирається на життєву мудрість і гуманізм. Гуманізм проявляється, передусім, у його поважному ставленні до коха­ної, він визнає за нею право на вибір, навіть коли цей вибір не на його користь. Найхарактерніший приклад — поезія «Я вас любил». Його лю­бов — це насамперед любов до обраниці, а не до самого себе, до свого почуття.

Любов, за Пушкіним, це не аномалія (як часто зображували її роман­тики), це природний стан душі людини, і навіть коли це почуття не ви­кликає взаємності, воно приносить радість, а не страждання. Яскравий приклад такого погляду на любов — поезія «На холмах Грузии лежит ночная мгла.»:

И сердце вновь горит и любит — оттого, Что не любить оно не может.

Дослідники творчості Пушкіна визначають ще одну тему у творчій спадщині поета — філософська лірика. Це в першу чергу лірика приро­ди, що відбиває вічну течію життя, непідвладну людину.

У віршах про природу Пушкін відтворював свої уявлення про устрій світу. Народження, дитинство, юність, зрілість, старість і, нарешті, смерть зображуються, як природні, не викликають ні здивування, ні протесту. Природа мудра і справедлива, Пушкін схиляє голову перед самим дивом життя, яке в його ліриці прекрасне у будь-яких проявах.

До філософської лірики належать і твори, де Пушкін викладає свої погляди на людське суспільство. Наприклад, «Анчар». Він не проти­ставляє поняття раб і володар, у його уяві ці особи рівноправні, тому ви­никають такі рядки:

Но человека человек Послал к анчару властньм взглядом. Провина за те, що зло, яке втілює анчар, вилилось у світ, лежить на

них обох. Рабство — це зворотна сторона тиранії, і існувати вони можуть

тільки разом.

Пушкін — перший російський письменник світового значення, що мав вплив не тільки на російський, але й на світовий літературний процес. Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пуш­кіна». Бєлінський назвав роман «Євгеній Онєгін» «енциклопедією ро­сійського життя», повною мірою це визначення можна віднести і до лірики Пушкіна.